5 творів Ліни Коcтенко, які має прочитати кожен українець
Сьогодні, 19 березня, виповнюється 94 роки видатній і найцитованішій українській поетесі та справжній легенді — Ліні Костенко. За своє довге й яскраве життя Ліна Костенко пережила чимало. У радянські часи була дисиденткою, а її твори переслідувалися. Разом з тим, а іноді й попри все, вона стала відомою на весь світ: її твори перекладено багатьма європейськими мовами, поетеса є лауреаткою Шевченківської премії, премій Фундації Антоновичів (США) та імені Петрарки (Італія). В день народження поетеси згадуємо її найвизначніші твори, які має прочитати кожен, — бо в них є правда, ніжність та неймовірна мудрість, що стане підтримкою для кожного українця в буремні часи.
Ліна Костенко"Берестечко", 1999
Історичний роман, присвячений трагічній події в історії України — поразці війська Богдана Хмельницького під Берестечком у 1651 році. Ліна Костенко писала роман упродовж трьох десятиліть, а літературознавці ставлять цю книгу в один ряд з історичними поемами Шевченка і Франка, а також західних авторів — Байрона і Гете. Особливо цікаво читати його сучасним українцям, які, на жаль, просто зараз стали свідками справжньої, жахливої війни. Але саме тому сьогодні ця поема сприймається особливо: Ліна Костенко не лише описує переживання гетьмана Хмельницького через поразку, а й велику увагу приділяє долі України, яка ніколи не була простою. Деякі рядки з поеми сприймаються просто пророчо, з огляду на події сьогодення: "Хто ж волю дасть, як не взяли самі?!" — це ті слова, які у розпачі вимовляє Богдан Хмельницький.
"Маруся Чурай", 1979
Саме цей роман приніс українській поетесі світову славу — а також Шевченківську премію у 1987 році. Роман присвячений постаті Марусі Чурай — видатної української піснярки, та розповідає про її долю на фоні буремних історичних подій XVII сторіччя. Яскравий, емоційний, ліричний роман у віршах підіймає цілу низку питань: це і філософія любові, навіть нещасливої; і зрада, і духовне багатство українців, і доля митця як голосу свого народу. Ідеальний твір для прочитання у буремні часи, які всі ми зараз переживаємо, — щоб вірити у нашу перемогу та щасливе майбутнє українців. Рекомендуємо замовити за можливості подарункове видання 2018 року з чудовими ілюстраціями Владислава Єрка, що вийшло у видавництві "А-ба-ба-га-ла-ма-га".
"Сад нетанучих скульптур", 1987
Одна з найбільш зворушливих, романтичних та символістських збірок поезій Ліни Костенко. Більшість віршів, що ввійшли до збірки, присвячені природі, образу жінки, коханню, саду — тож стануть справжньою розрадою у драматичні часи. Окрім віршів, до збірки увійшли поема-балада "Скіфська одіссея", драматичні балади "Сніг у Флоренції" і "Дума про братів неазовських".
"Записки українського самашедшого", 2010
Перша нова книга Ліни Костенко, що вийшла у 2000-х роках, і перший прозовий роман видатної поетеси. Головний герой роману — 35-річний програміст, який переживає особисту драму і розмірковує про недоліки сучасного глобалізованого світу. Герой розуміє, що надлишок інформації та розвиток технологій насправді іноді тільки віддаляють нас одне від одного. У цьому романі, створеному у 2010 році, Ліна Костенко випередила час. Книга вийшла у видавництві "А-ба-ба-га-ла-ма-га". За жанровою стилістикою "Записки українського самашедшого" — "насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики". Книга користується величезним попитом: перший наклад у 10 тисяч примірників був розкуплений за пів місяця.
Поезія "Життя іде і все без коректур..."
Ліна Костенко — мабуть, чи не найцитованіша поетеса в Україні. Ми вивчали її вірші напам'ять у школі й університеті, і багато з них пам'ятаємо досі, не важливо, скільки нам років і як давно це було. Хтось більше любить любовну лірику Ліни Костенко, хтось — громадянську й історичну. Але якщо треба було б вибрати один вірш Ліни Костенко і читати щодня, ми б запропонували дуже відому поезію, що починається рядками "Життя іде і все без коректур..."
...Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Ця поезія присвячена цінності часу — матерії, яка дуже плинна, неосяжна та й досі незрозуміла. Але під час війни, коли щодня гинуть невинні люди, ми ставимося до часу по-особливому — і маємо поспішати жити.
