Каннський лауреат Пон Джун Хо — про зйомки стрічки "Паразити"
1 серпня в український прокат виходить фільм, що отримав "Золоту пальмову гілку" Каннського кінофестивалю, – "Паразити" режисера Пон Чжун Хо. У Каннах фільм зустріли 20-хвилинними оваціями. Про те, чому ця історія отримала назву "Паразити" і чим небезпечний капіталізм, vogue.ua розповів режисер Пон Чжун Хо.
Пон Джун Хо – визнаний у світі південнокорейський режисер. 2014 року його постапокаліптичний трилер "Снігобур" з Тільдою Свінтон у ролі моторошної диктаторки Мейсон визнали одним з найкращих фільмів року, а 2017-го його "Окча" (там також знялася Свінтон) змагалася за "Золоту пальмову гілку" на Каннському кінофестивалі. Після 10 років роботи з міжнародними проектами режисер повернувся до Південної Кореї заради фільму "Паразити". Його герої – дві дуже різні сім'ї. Одна живе в убогій напів підвальній квартирі, у батька невдачі в бізнесі, син і донька неодноразово провалювали вступні іспити до університету. Інша сім'я – успішна і багата: батько очолює IT-компанію, у нього чудова молода дружина, мила донька-старшокласниця і маленький син. Вони скоробагатьки, що міцно стоять на ногах. Інтрига починається, коли за допомогою фальшивого диплома і особистої привабливості хлопець з бідної сім'ї стає репетитором доньки багатіїв. Що відбувається далі – таємниця: режисер просить пресу не розголошувати сюжет і не допускати спойлерів, аби події стали справжнім сюрпризом для глядачів.
Пон Джун Хо і Алехандро Гонсалес Іньярріту на Каннському кінофестиваліПро свій фільм Пон Джун Хо розповідає сам.
Спочатку всі гадали, що "Паразити" будуть фільмом про монстрів або, як мінімум, науковою фантастикою. Тим більше, що назва мого попереднього фільму – "Вторгнення динозавра". Але, як я вже казав, головні герої стрічки – члени сім'ї, що живе в реальному світі. Є люди, які сподіваються співіснувати з іншими в симбіозі, але коли це не вдається, втягуються в паразитичні відносини. Це людська драма, просякнута духом часу. Хоча ця історія складається з ряду специфічних і самобутніх ситуацій, вона цілком могла трапитися в реальному світі. Вона схожа на сюжет з новин або соціальних мереж, перенесений на великий екран. У цьому сенсі це досить реалістична драма, хоч подекуди нагадує страхітливий трилер.
Я думаю, що найкращий спосіб зобразити нерівність у нашому суспільстві – це похмура комедія. Ми живемо в епоху, коли панує капіталізм і у нас немає іншої альтернативи. Не тільки Корея, але і весь світ стикається з тим, що капіталістичні догми неможливо ігнорувати. У реальності шляхи людей, таких як наші безробітні герої і сім'я Паків, навряд чи коли-небудь перетнуться. Єдиний шанс – це працевлаштування одних до інших, наприклад, у якості репетитора чи хатньої прислуги. Тоді два полярні класи можуть опинитися так близько, що відчують дихання одне одного. У цьому фільмі дві сім'ї потрапляють у ситуацію, де найменший рух може призвести до надлому і вибуху.
У сучасному капіталістичному суспільстві є незримі рейтинги і касти. Ми намагаємося їх не зауважувати, дивимося на класову ієрархію як на пережиток минулого, але насправді існують межі, які неможливо перетнути. Я думаю, що цей фільм оголює неминучі тріщини, що з'являються, коли два класи стикаються один з одним.
Для цієї стрічки було важливо зібрати акторський склад, у якому всі добре підходили б одне одному, створювали ефектний ансамбль, як це буває з футбольною командою. Вони мали з першого погляду справляти враження сім'ї, тому я багато міркував над цим. Першим, кого я запросив, був Сон Кан Хо. Потім я згадав, як знімав "Окчу" з Чхве Ю Щик, і подумав, що було б цікаво зняти його в ролі худорлявого сина Сон Кан Хо.
Тоді з'явилася схожа на нього Пак Со Дам, яка володіє чудовими акторськими навичками і демонструє характерне, неясне почуття реальності. Її затвердили на роль сестри. Було важливо передати фізичний зв'язок між членами сім'ї, тому ми шукали акторів, які були б схожими одне на одного.
Щодо сім'ї Паків, я не хотів повторювати типовий образ-кліше вищого світу, який можна зустріти у корейських телевізійних драмах. Потрібні були актори, які створювали б культурний сімейний портрет. Мене завжди вражала багатогранна чарівність Лі Сон Гюн, тому він і зіграв роль містера Пака.
