VOGUE UA CONFERENCE
search Created with Sketch.

Фільм тижня: "Квадрат" Рубена Естлунда

22 сентября 2017

Цього року журі 70-го Каннського кінофестивалю на чолі з Педро Альмодоваром ухвалило, поза сумнівом, сміливе рішення, нагородивши «Золотою пальмовою гілкою» напрочуд свіжий, інтелектуальний, їдкий і новаторський «Квадрат» Рубена Естлунда. Відзнака гострої й тонкої соціальної сатири на сучасне шведське, а насправді - європейське - життя, довжиною в 142 хвилини, щонайменше свідчить про те, що в Каннах були готові висміяти самих себе. І що Естлунд безсумнівно влучив у ціль. Геніальну роботу шведського режисера, котра 21 вересня вийшла в український прокат, дивилася редактор Vogue.ua Марія Дачковська.

12 лютого 1993 року в Ліверпулі два десятирічні хлопчики серед білого дня вивели дворічного Джеймса Балджера з торгового центру, коли мама лишила його без уваги на кілька хвилин. Вони привели його на залізну дорогу, по-звірячому побили, залили обличчя фарбою й лишили помирати, аби замаскувати вбивство під нещасний випадок на колії. Пізніше слідство з'ясувало, що безліч очевидців бачили, як викрадачі тягнули за собою заплаканого малого. Попри сльози й синці на його обличчі, мало хто втрутився. Ба навіть тих, хто втрутився, легко задовольнили поспішні пояснення, на кшталт: «Це наш менший брат».

У 1973 році в Принстоні сорока студентам теологічного напряму після прослуховування лекції про притчу «Добрий самаритянин» вказали перейти до іншої будівлі університету, де ті мали виступити з доповіддю. Їх завчасно попросили поспішити, щоправда – різною мірою. Дорогою актор, який грав члена відповідної групи, падав на землю й зображав людину, котра безумовно потребувала допомоги. Всі студенти знали послання притчі, та більшість – лишалися осторонь. Що цікаво, кількість тих, хто пройшов повз у кожній групі перебувала у прямо пропорційній залежності від міри вказаного поспіху.

Ці два реальні кейси не лягли в основу сюжету «Квадрату» Рубена Естлунда. Проте другий став відправною точкою ключового посилу стрічки, що визнав сам режисер. А перший я наводжу як ще одну яскраву ілюстрацію того, наскільки він не помилився у визначенні проблеми.

«Квадрат» - це «місце довіри і простір загальної рівності». Окреслена площа, опиняючись в рамках якої, кожна людина може розраховувати на допомогу, чого би вона не потребувала і в наскільки б критичній ситуації не опинилася. Саме такою є ідея інсталяції, котра лежить в основі фільму Естлунда. До речі, «Квадрат» - реальний арт-проект режисера, котрий уперше був виставлений в музеї міста Вернамо, що на півдні Швеції, ще восени 2014. Квадрат – ідеал консенсусу. Квадрат – простір досконалого світоустрою. В той час як для решти світу таким квадратом видається Європа, виявляється, що Європі потрібен власний квадрат. Естлунд же вирішує піддати європейські цінності випробуванню. Точніше, не самі цінності, а їх нібито безумовне наслідування.

Рубен Естлунд, Елізабет Мосс, Клас Банг

Головний герой з красномовним іменем Крістіан (Клас Банг) – розлучений директор музею сучасного мистецтва і батько двох доньок. Нині він опікується рекламною кампанією вищезгаданої інсталяції «Квадрат». Та одного ранку все в його житті починає йти шкереберть: вимушений допомогти, він стає жертвою шахраїв прямісінько на площі перед музеєм і решту часу гає на те, аби повернути телефон та гаманець. Крістіан забуває про рекламну кампанію і внаслідок безвідповідального ставлення втрачає роботу. Усе те, в що свято вірить герой, Естлунд промовисто ілюструє його реальними вчинками, таким чином демонструючи нам, глядачам, яка велетенська прірва лежить поміж артикуляцією ідеалів та їх дійсним наслідуванням.

«Я довіряю людям» чи «Я не довіряю людям»? Так, музей пропонує відвідувачу зробити свій вибір: у першому випадку піти наліво, у другому – направо. Цікаво, що більшість людей обирає двері ліворуч, та пізніше, коли їх просять залишити телефони й гаманці на підлозі, вони поводять себе боязко й недовірливо. Рубен Естлунд постійно нагадує нам, що найважче – не погоджуватися з загальними цінностями, а власне діяти відповідно до них.

На перший погляд може здатися, що об’єктом його висміювання є сучасне мистецтво: так, інтелектуальній розмові з відомим художником постійно стають на заваді нецензурні викрики відвідувача, котрий живе з синдромом Туррета, а прибиральник музею псує інсталяцію, переплутавши її деталі зі сміттям. Та насправді в центрі його уваги сама людина – слабка й дуже далека від досконалості. Людина, котра не може пояснити думку з власного прес-релізу (журналістку в «Квадраті» віртуозно зіграла Елізабет Мосс), людина, котра ігнорує прохання дитини всього лиш попросити вибачення за безпідставне звинувачення в крадіжці (у цих сценах, спостерігаючи за дійством, ми особливо відчуваємо, що дитинство – явище куди більш соціальне, ніж біологічне), людина, котра не надто далеко відійшла від тварини: в кульмінаційній сцені стрічки перформанс Людини-Мавпи триває доти, допоки не набирає відверто кримінального характеру – шведська богема у смокінгах і вечірніх сукнях непорушно спостерігає за насиллям і лиш в найкритичнішу мить запобігає зґвалтуванню.

Естлунду, здається, дуже хочеться вірити, що групова згуртованість допоможе збалансувати колективну байдужість (принаймні, якщо він вирішив створити інсталяцію «Квадрат»), та, схоже, він як ніхто свідомий того, що на більшість чекає прикре розчарування у власній природі, якщо на її долю випаде відповідне випробування. В цей момент, з одного боку, хочеться поставити питання, чи не забагато люди взяли на себе, коли вирішили стати вінцем природи? А з іншого – очевидно, що так ми, принаймні, маємо вектор руху. 

Читайте також:

Фільм тижня: “Мати!" Даррена Аронофскі

Фільм тижня: «Дюнкерк» Крістофера Нолана

Еще в разделе Кино

Популярное