Які фільми дивитися на Одеському кінофестивалі
З 13 по 21 липня в Одесі відбудеться дев'ятий за рахунком кінофестиваль. Цього року в програмі як ніколи багато складного соціального кіно: документальний фільм художника Ая Вейвея, українська прем'єра картини "Донбас" Сергія Лозниці і нова робота іранського режисера Джафара Панахі.
Кадр з фільму "Коли падають дерева" українського режисера Марисі НікітюкФільм "Жінка на війні", знятий у копродукції України, Франції та Ісландії, цього року був в конкурсній програмі Канн, а тепер відкриває Одеський кінофестиваль. Його режисер – ісландець Бенедикт Ерлінгссон, який зробив міжнародну кар'єру: його дебютний фільм "Про коней і людей" свого часу отримав призи на кінофестивалі в Сан-Себастьяні та Токіо. Картина ця про війну не буквальну, а, радше, внутрішню. Головна героїня – жінка середніх років Хала – веде соціальну боротьбу за збереження ісландських гір, а паралельно всередині неї розгоряється конфлікт, пов'язаний з тим, чи хоче Хала бути матір'ю. У Каннах фільм вже встигли назвати точним портретом сучасної жінки.
Україна в цей фільм "вклалася" не тільки як співпродюсер: над фільмом працювали український костюмер Марія Керо, кілька акторів в епізодичних ролях і жіночий хор, а фахівці з Національної музичної академії адаптували тексти українських пісень для міжнародної аудиторії.
У програмі "Фестиваль фестивалів" цього року покажуть один з найбільш обговорюваних фільмів Канн – "Донбас" Сергія Лозниці. 18 травня картина отримала приз за найкращу режисуру в секції "Особливий погляд". Лозниця зняв "Донбас" в Києві в лютому-березні 2014 року: це художня картина, основана на документальних матеріалах. За основу сценарію Лозниця взяв матеріали з аматорських роликів на YouTube. Режисер розповідає: "Це маленька спроба доторкнутися причини. Не результат, з яким ми маємо справу, а те, що цьому передує".
Ще одна Каннська прем'єра – фільм "Три обличчя" іранського режисера Джафара Панахі, яскравого представника іранської "нової хвилі", в арсеналі якого – призи всіх головних кінофестивалів світу. Хоча сам режисер перебуває в Ірані під домашнім арештом і не має права давати інтерв'ю і нібито займатися кіно, його фільми живуть активним життям. У цьому році "Три обличчя" взяли приз за найкращий сценарій в Каннах. Як завжди у Панахі, це напівдокументальне кіно: його герої – три актриси, кожна зі своєю історією: одна кидає кіно через Ісламську революції, друга – тільки вступає до акторської школи, а третя – визнана кінозірка.
31-річна Марися Нікітюк – український журналіст, театральний критик і сценарист – представляє на ОМКФ свій повнометражний дебют, еротичну соціальну драму "Коли падають дерева". Роботи Марисі вже оцінили в світі: цього року фільм брав участь в конкурсній програмі Берлінського кінофестивалю. Дія "Коли падають дерева" відбувається в українському селі, а його герої – закохані підлітки, чиї відносини засуджує все село. Візуально "Коли падають дерева" – ніжне, естетське кіно: над фільмом працював польський оператор Міхал Енглерт, призер кінофестивалю "Санденс" і Берлінале. Серед своїх фаворитів і вчителів Марися Нікітюк називає Влада Троїцького, Хао Міядзакі і Ларса фон Трієра.
Роман Бондарчук – арт-директор фестивалю Docudays UA та один з найцікавіших українських режисерів. Його документальна гостросоціальна драма "Українські шерифи" минулого року потрапила в лонглист "Оскара" в номінації "Найкращий фільм іноземною мовою". Цього року Роман представляє свій ігровий фільм "Вулкан", який 1 липня візьме участь в Мюнхенському кінофестивалі, а через два тижні – в Одеському. "Вулкан" – це драмеді, яке розповідає історію іноземця Лукаса. Лукас вирушає з місією ОБСЄ до кордону з окупованим Кримом і потрапляє в спотворену реальність в будинку місцевого жителя Вови. У цих дивних місцях, де кожен день може стати останнім, Лукас отримує шанс почати життя спочатку. Дуже актуальне кіно.
У документальній секції цього року бере участь фільм художника Ая Вейвея. Його "Людський потік" – дослідження проблеми біженців, якої режисер часто торкається в своїй творчості (так, півроку тому в Копенгагені з'явилася інсталяція"Сонце, що сходить" – Ай Вейвей зробив її з рятувальних жилетів біженців зі Сходу, в яких вони приплили на грецький острів Лесбос). Що стосується фільму, то "Людський потік" знімали більш ніж в 22 країнах два десятки знімальних груп: в Сирії, Бангладеші, Італії, Афганістані. "Криза біженців – криза людяності ... У ставленні до мігрантів ми втратили наші базові цінності", – пояснює художник.
