Чому варто подивитися літній блокбастер "Світ Юрського періоду: відродження"
З 2 липня в український прокат виходить довгоочікуваний блокбастер "Світ Юрського періоду: відродження" — продовження культової франшизи Стівена Спілберга. Кінокритикиня Наталія Серебрякова подивилася фільм і вважає його вдалим перезапуском франшизи.

Здавалося б, після гучного фіналу картини "Світ Юрського періоду Домініон" (2021) франшиза про Юрський період мала б піти на спад. Але минуло лише кілька років — і динозаври знову на великих екранах. Сьомий фільм саги, "Світ Юрського періоду: відродження", не просто повертає нас у світ гігантських рептилій — він робить це з новим азартом, новою режисерською енергією та оновленим акторським складом, що додає пригоді живих емоцій.
Цього разу за кермо проекту став Ґарет Едвардс — майстер візуального епосу, знайомий глядачам завдяки "Годзиллі" та "Бунтару-Один". Він об’єднав навколо себе яскраву команду акторів: Скарлетт Йоганссон, Магершала Алі, Джонатан Бейлі, Руперт Френд та Ед Скрейн втілили загін найманців, які вирушають у небезпечну експедицію до екваторіальних лісів у пошуках останніх вцілілих динозаврів. Природа знову не прощає самовпевненості.
Йоганссон вперше у ролі загартованої воїтельки Зори Беннетт, яка впевнено тримає зброю, але не втрачає людяності. Її персонажка — жінка зі складною історією, в якої минуле перетинається з небезпекою сучасності. Її взаємодія з героєм Магершали Алі додає фільму неочікуваної теплоти. Алі, до слова, створює образ мовчазного спостерігача, у якому вирує внутрішній конфлікт — вибір між виживанням і співчуттям.

Джонатан Бейлі — доктор Генрі Луміс, науковець серед солдатів — вносить до історії нотку філософського роздуму. Його герой — голос розуму, що нагадує про короткотерміновість людської присутності на планеті в порівнянні з епохою динозаврів. Його монолог під кінець другого акту — один з найбільш проникливих моментів стрічки.
Та головними героями "Відродження" все одно лишаються самі динозаври. Завдяки віртуозній роботі з CGI та великій кількості натурних зйомок, фільм виглядає свіжо й автентично. Глядач відчуває реальну присутність істот — від величного тирекса до хитрого велоцираптора. У деяких сценах навіть виникає ілюзія документального кіно.
Так, у сценарії трапляються знайомі за попередніми стрічками мотиви — родина, що випадково потрапляє до центру подій, і гумористичний персонаж, чий жарт спрацьовує лише один раз за фільм. Але ці елементи не псують загального враження. Навпаки, вони створюють ефект "теплої класики", водночас підсилюючи основну лінію — експедицію, яка перетворюється на втечу заради життя.
Режисер Гарет Едвардс не винаходить колесо, але вміє створювати відчуття масштабу. Деякі сцени — наприклад, погоня через затоплене місто або нічна зустріч з гігантським хижаком у джунглях — буквально перехоплюють подих. Саме за це ми колись і полюбили цей кіновсесвіт.

Один із найприємніших сюрпризів у стрічці — це відчутне повернення до канонів, закладених ще Стівеном Спілбергом у першому "Парку Юрського періоду". Візуальний стиль, ритм розвитку сюжету, поєднання видовищ і тиші, коли страх народжується не з реву динозавра, а з шелесту в листі чи тіні за деревом — усе це напрочуд вдало відтворює дух оригіналу. Едвардс не копіює Спілберга, але з великою повагою відтворює його тональність: пригода, що балансує між дитячим захопленням і дорослою загрозою.
Це також відчувається у способі подачі інформації — без надмірного пояснення, але з чітким відчуттям напруги й межі. Один з епізодів, коли герої уперше стикаються з новим видом динозавра, нагадує знамениті сцени очікування й наростання страху з першого фільму. Немає поспіху, немає безглуздих жартів — є чиста, кінематографічна тривога, яка поступово переростає в катастрофу. Саме ця атмосфера — дитячого захоплення і дорослого остраху — і була серцем оригінальної трилогії Спілберга. І її повернення в "Відродження" — це чи не найбільше досягнення фільму.
"Світ Юрського періоду: відродження" — це не радикальний переворот, а радше делікатне оновлення знайомої формули. Тут відчувається повага до оригіналу, а повернення до сценарної основи Девіда Кеппа надає історії певного структурного злагодження. Це фільм, що не боїться дивитися назад, але й готовий обережно йти вперед.
Це якісне пригодницьке кіно для глядачів, які шукають драйву, видовищ і трохи доісторичного подиву. І якщо це справді початок нової ери "Парку Юрського періоду" — початок вийшов на диво обнадійливим.