"Мікі 17" південнокорейського режисера Пон Джун Хо — один із найочікуваніших фільмів нинішнього Берлінського кінофестивалю. Розповідаємо, чому його не варто пропустити у прокаті в березні.
На тлі політичних протестів і малозіркової програми Берлінале, що стало відчутно вже в перші дні фестивалю, преса ожила саме 15 лютого, на довгоочікуваному преспоказі. Величезний чотирирівневий зал Berlinale Palast на понад півтори тисячі місць нечасто можна побачити повністю забитим, але на прем'єру "Мікі 17" зібралися всі. Кінокритикиня Соня Вселюбська подивилась стрічку й ділиться враженнями про фільм, на який ми чекали п’ять років.
Гарний юнак на ім'я Мікі (Роберт Паттінсон) приходить до тями, лежачи у снігу на дні печери. Під тонким інеєм на його обличчі можна розгледіти щире здивування та навіть радість. Це феноменально: вперше Мікі вижив після смертельної місії. Перед тим як дати початкові титри, режисер презентує нам 30-хвилинну експозицію про те, як герой, в прямому і переносному сенсі, опинився на цьому дні. Колись давно він вліз у величезні борги після невдалого відкриття бізнесу з французьких макаронів. Єдиним рішенням стала радикальна втеча. Водночас планета Земля переживає масштабні кризи, і виходом стає імміграція в неназвані простори галактики на космічному кораблі. Цим стартапом править божевільна пара — дивакуватий диктатор Генерал Маршал і його обсесивна дружина (неперевершені Марк Руффало і Тоні Коллет). Їхня манера правління дуже нагадує ідеологію фашистської Німеччини, про що режисер жартуватиме протягом фільму.
Поки люди божеволіють від ідеї потрапити до лап диктатора, Мікі, підписуючи папір, беземоційно вписує своє ім'я в кандидатуру "expandable", тобто погоджується стати біоматеріалом для одноразового використання. Не стільки через неуважність, а радше з явних сигналів депресії — Мікі каже, що помирати, здається, єдине, що в нього може добре вийти в цьому житті. Мікі моментально приймають на корабель, адже його здорове тіло необхідне науці. Планета, яку планує колонізувати корабель, перебуває у вічній зимі, а ще там безліч смертельних вірусів та істот, схожих чи то на мамонтів, чи то на гусениць.
Отже, за контрактом, кожна смерть Мікі має приносити користь, наближати науковців до створення вакцин. Хоч би як йому було страшно всі 17 разів — це його робота, до якої неможливо звикнути. Додатковий кошмар — сам факт того, що твоє тіло повністю належить роботодавцю. "Як це, помирати?" — з тривогою постійно запитують Мікі працівники з інших професій на кораблі. Герой не хоче відповідати, адже навряд чи він зможе здивувати співрозмовника тим, що це страшно, боляче і звикнути до цього неможливо.
Зазвичай його тіло спалюють і за наступні 20 годин передруковують нове, з жорсткого диска-цеглини, який зберігає всі його ДНК та памʼять минулих життів. Завʼязка фільму починається, коли не дочекавшись 17-го екземпляра, на кораблі створили 18-го. Здавалося б, два Мікі — краще, ніж один. Однак саме тут починається екзистенціальна боротьба за правило однієї душі та одного тіла, що розгортається на тлі фашистсько-капіталістичного жахіття, в якому існує цей всесвіт.
Пон Джун Хо — південнокорейський режисер, один із найвинахідливіших авторів світового кіно. Насамперед він відомий як режисер стрічки "Паразити", страшної, унікальної картини про класову сутичку в сучасній Південній Кореї, що 2019 року здобула "Золоту пальмову гілку" Каннського кінофестивалю і чотири премії "Оскар" у 2020-му та звела Джунхо в статус генія. Уміння заглиблюватися в універсальні політичні теми, обирати унікальну кінематографічну форму та водночас охоплювати супершироку аудиторію — те, за що ми любимо майстра.
Однак після "Паразитів" режисер замовчав на цілих п'ять років. Приблизно два роки тому в соціальних мережах з'явився first-look кадр з фільму, де Роберт Паттінсон з постапокаліптичним виглядом лежить у камері, схожій на апарат МРТ. Відтоді все зупинилося, і реліз фільму переживав усі труднощі величезного голлівудського виробництва.
Екзистенційні мотиви в сюжеті ідеально поєднуються з темою кліматичної катастрофи на Землі, спричиненої, як завжди, людством. У фільмі показано, як вимальовується порочне коло, де людина продовжує займатися насильством і експлуатацією природи, невинних мешканців інших планет і навіть самих себе. Це нагадує нам фільм "Окча" 2017 року. У "Міккі 17" режисер ескалує цю тему, акцентуючи на безвідповідальному ставленні людства до технологій, що радше знищують, ніж рятують. Втім, замість похмурої критики, він обирає іронічний підхід.
"Мікі 17" вдало балансує між артхаусним скарбом і простим кінопрокатним гітом. Врешті, фільм Джунхо, подібно тому космічному кораблю, залишається левітувати десь посередині галактики. Адже теми прийняття смерті, капіталізму і фашизму, які буквально руйнують все, — лише частина того, чого торкається ця картина хронометражем у 137 хвилин.
А от що фільм точно гарантує — це можливість насолодитися неперевершеним Робертом Паттінсоном, який розкрив у собі драматичний талант, рівний дару культового комедійного актора Бастера Кітона. Паттінсон дарує приголомшливий, якщо не найсильніший, то точно фізично найскладніший перформанс у своїй кар'єрі. З часів його драматичних і відносно стриманих ролей, як-от у "Сутінках" чи "Гаррі Поттері", Паттінсон заявляє про себе як актор широкого спектра. У "Мікі 17" він помирає всі 17 разів, закохується, злиться, сумує і б'ється. Фактично виконує дві окремі ролі, адже Мікі 17 і 18 — це зовсім різні особистості, кожна зі своєю виразною драматичною історією. Цей досвід може стати для актора новим кар’єрним поштовхом — цілком заслуженим.
На пресконференції режисера засипали компліментами, насамперед самі актори. Паттінсон заявив, що працювати з південнокорейським майстром було неймовірно, а Тоні Коллет сказала, що вперше в кар'єрі вона погодилася на роль, не прочитавши сценарій. Пон Джун Хо тим часом зізнався, що це частково фільм про його перше кохання. "Я черпаю натхнення з багатьох джерел. Навіть дивлячись на ваші обличчя, я отримую багато ідей. Як сценарист і режисер, я постійно пишу у своїй голові", — сказав режисер на пресконференції.
Те, що в південнокорейського майстра ніколи не вичерпаються ідеї — ні в кого немає сумнівів. Утім, наступними роками буде цікаво спостерігати, в який вектор піде його кар'єра.
В український прокат фільм "Мікі 17" виходить у березні.
