Акторка Дарія Плахтій — про сприйняття власної популярності, "Довбуша" та незалежні проєкти
31-річна Дарія Плахтій — зірка стрічки "Довбуш". Роль у епічному пригодницькому фільмі Олеся Саніна принесла їй широку популярність, яку втім акторка сприймає дуже тверезо.
Як почувається молода зірка найкасовішого ігрового фільму року — "Довбуша" Олеся Саніна, що заробив у прокаті понад 60 млн гривень? У відповідь на це запитання Даша Плахтій, яка зіграла Марічку — наречену головного героя, ватажка опришків Олекси Довбуша, пропонує говорити не про збори, а про якість — і каже, що почувається щасливою, що в її житті трапилась ця робота.
"Цього року дійсно вийшло багато фільмів, але всі вони були зроблені до повномасштабного вторгнення", — міркує Даша. Ми зустрічаємось у нашій редакції на Подолі; кілька місяців тому Дарія разом з донькою повернулися з Лондона, де перебували тимчасово. Це, зізнається, теж робить її дуже щасливою. "Зараз фінансування кіно зупинилося, і мені пощастило, що я встигла потрапити в такий якісний, наповнений важливими сенсами проєкт, який ще й надихає людей. Стільки "метчів" склалося в цій картині — режисер, команда, час, в який вона вийшла. З огляду на ситуацію з державною підтримкою кіно зараз, мені здається, що нескоро ще з’являться так масштабні стрічки".
31-річна Дарія — одна з найзірковіших українських акторок нової хвилі. Вона має три міжнародні нагороди за дебютну роль у "Стрімголов" — фестивальній драмі режисерки Марини Степанської, знятій 2017 року, про молодь, яка намагається знайти себе в постмайданному Києві. Загалом у фільмографії Дарії — більш ніж десяток стрічок та серіалів, один із яких, історичний 12-серійний проєкт "Сага", що йшов на каналі "Україна" 2020 року, зробив її відомою ширшій аудиторії. Після "Довбуша" увага посилилася, тож якщо вбити ім’я Даші в гуглі, можна знайти не тільки її інтерв’ю, але й типові для жовтої преси заголовки на кшталт "Дарія Плахтій знялась у відвертій фотосесії". Таку впізнаваність акторка сприймає з гумором.
"Я дуже рідко гуглю своє ім’я — десь раз на п'ять років. Передостаннього разу робила це за пару років до війни". Проте нещодавно Даша розігрувала свої сукні для збору на потреби ЗСУ, і в неї не виявилось потрібних світлин — тож ввела в гуглі "Даша Плахтій прем’єра Стрімголов", аби знайти фото. "Як побачила всі ці заголовки про відверті фотосесії — мене понесло шукати далі. Наробила скринів, посміялася".
В цілому до власної пізнаваності Плахтій ставиться спокійно. "Іноді я помічаю, що люди дивляться на мене, впізнають, але не пам’ятають, де точно мене бачили. Я не відчуваю власної заслуги у цьому — сприймаю як належне".
Я запитую молоду акторку про критерії успіху. Що це — нагороди, високі гонорари, участь у фестивалях? Дарія каже: насамперед успішний проєкт для неї — це той, який вона сама оцінює високо. "Я зазвичай дуже самокритична. Також орієнтуюсь на думку мого чоловіка, хоча вона часто буває незручна для мене. Потім вже дивлюся, як на мою роль реагують люди. Я можу покупатися в успіху, отримати від цього задоволення, але все одно для мене це не є кришталево чистою істиною".
Плахтій ділиться: коли отримує нагороди за фільми, часто ховає їх у закриту шафу — а чоловік дістає та переставляє, ніби нагадуючи про те, що вони їх заслужила, що це — свідчення її роботи та таланту. Дарія ж тільки вчиться приймати це. "Мені здається, що якщо поставити нагороди на видне місце, це ніби я хочу похвалитися. У мене такий характер — я постійно сама із собою змагаюся та сперечаюся".
Восени цього року Дарія знялась у новому проєкті, про який розповідає захоплено. Це короткий метр молодої режисерки Лілії Сивицької, що мешкає поміж Канадою та Україною. Poem of the Fallen Bird ("Поема впалого птаха") — красиве, поетичне, зняте на плівку кіно, своєрідне "дослідження стану любові і нелюбові під час війни", як зазначає сама авторка. Дарія грає киянку Марію, фотографку, що закохується у європейського журналіста, який приїхав в Україну знімати репортажі про війну. Її партнера втілив франко-британський актор та режисер Едвард Екрут. Вже у 2024 році фільм покажуть на кількох європейських кінофестивалях.
Певною мірою цей фільм — присвята сьогоднішньому Києву, який є одним з персонажів стрічки. "Це складне місто для створення кінопортрету, адже тут настільки багато контрастів, в яких легко загубитись з камерою; але це ще й моє рідне місто, я завжди зняти фільм на його вулицях", — розповідає режисера Лілія Сивицька. — У фільмі відомі вулички поєднуються з захованими скарбами. Один з діалогів, наприклад, відбувається коли персонажі йдуть по камінцям Десятинної церкви зустрічати захід сонця — традиція, знайома багатьом в Києві, проте для кожного дуже інтимна. Моєю метою було створити мозаїку місто, показати його різним через коротку Одіссею персонажів".
"Це історія, яка захопила мене з першої сторінки", — каже Даша про Poem of the Fallen Bird. Вона розповідає про режисеру Лілію Сивицьку, її команду, про знімання ("У фільмі показали мій Київ, всі мої закуточки, які я люблю — Пейзажка, tcp bar, Житній ринок, Поділ"). У розмові зі мною Даша щира й відверта, і по тому, як вона розповідає про цей проєкт, помітно, що насправді головне для неї на майданчику — це люди, таланти, які рухають цей світ вперед. Такою є і вона сама.
В кінці нашої зустрічі ми говоримо про те, який образ Дарія хотіла би втілити на екрані. Вона не називає конкретних імен чи сюжетів, проте каже: хоче зіграти героїню, яка би не страждала, а була вольовою. "Мені трошки набридло страждати в кадрі. Хочеться більш сильних ролей. Напевне, це те, що я зараз знаходжу всередині себе — в мені більше сміливості бути собою, йти вперед. Це хочу перенести і на екран. Плахтій каже, що прагне зіграти трішки "ненормального персонажа" — ближче до Джокера та Гарлі Квінн. Сподіваємося, це інтерв’ю прочитають українські кастинг-директори.
Дарія Плахтій — учасниця знімання "Епоха Ренесансу" зимового числа Vogue Ukraine Edition.
Текст: Daria Slobodianyk
Відео: Yulya Dahl, Misha Omelchuk
Фото: Yan Wasiuchnik
Стиль: Eugenia Skvarska
Макіяж: Svitlana Rymakova, Dasha Taivas
Зачіски: Yulia Stets, Yulia Kuzmenko
Асистентки стилістки: Margaryta Starkova, Anna Soli
