Агнешка Голланд: "Правда завжди стане явною, нехай іноді на це потрібно 50 років"
Марія Жданова спеціально для vogue.ua зустрілася з режисеркою Агнешкою Голланд, яка зняла важливий для кожного українця фільм – "Ціна правди".
Прем'єра фільму "Ціна правди"Фото: MMD UA, FILM.UA Distribution"Гарет Джонс тричі був в УРСР, у фільмі ж ми вирішили поєднати всі ці візити в одну поїздку, щоб посилити драматичний ефект, але мені здається, що з погляду настрою його подорожей, вдалося досить точно", – розповідає Агнешка Голланд. Ми в лобі готелю Hilton, польська режисерка, лауреатка "Золотого глобуса" і номінантка на "Оскара" прилетіла до України, щоб представити прем'єру історичного трилера "Ціна правди", який з 28 листопада глядач побачить у прокаті.
Агнешка ГолландФото: Марія ПавлюкПро те, що уельський журналіст відвідував Радянську Україну, я дізналася майже випадково ще 2016 року в читальному залі архіву Служби безпеки України, куди потрапила зовсім з іншою метою. Уже вдома з Вікіпедії прочитала, що цей журналіст не просто відвідував Радянський Союз у 30-ті роки, але і один із перших написав правду про Голодомор.
Через рік я опинилася на лекції "Достовірність журналістики: урок з історії" в університеті ім. Де Поля в Чикаго, де доповідач Найджел Лінсен Колі, між коментуванням подій в Україні та результатів американських виборів, розповів справжній детективний сюжет. Якось Колі виявив на горищі батьківської хати скриню з паперами. З цих заміток Найджел дізнався про свого прадіда, який працював на журналіста і засновника напрямку public relations Айві Лі, був радником прем'єр-міністра Великобританії Девіда Ллойда, їздив до Радянського Союзу разом з Генрі Джоном Гайнсом, тим самим "королем кетчупу", і раптом загинув за невідомих обставин у Маньчжурії.
Ця історія була такою незвичною, що племінник вирішив провести власне розслідування, у межах якого виявилося, що родич Найджела Колі ніхто інший, як Гарет Джонс. Подальшу частину лекції про те, як Джонс перший написав про жахи Голодомору і був обвинувачений журналістом The New York Times, Волтером Дюранті, я думала тільки про одне – ця історія просто не може не бути екранізованою.
Сімейна фотографія Джонсів у Баррі, східний Уельс, пр.1930 рік: Гвінет (сестра Гарета), Анні Гвен і Мейджор Едгар (батьки Гарета), Маргарет Сіріол (на руках), Гарет Джонс, Еіран (мати Сіріол) і тітка Вінні (сестра Анни).Джерело: особистий архів Найджела Колі, garethjones.orgЛистопад 2019 року. Зображення Гарета Джонса дивиться на перехожих з усіх афіш, екранів і сітілайтів – довгоочікувана українська прем'єра кінокартини "Ціна правди". Я розповідаю історію про своє "знайомство" з Джонсом режисерці Агнешці Голланд. "Ми зустрічались з деякими далекими родичами Гарета в процесі роботи над фільмом, але Найджел Колі був найбільш співчутливим", – розповідає вона. На жаль, наш спільний знайомий помер за рік до прем'єри фільму, але я впевнена, що він був би щасливим знати, що пам'ять про його дядька живе.
Незважаючи на історичне підґрунтя, "Ціна правди" порушує питання, які не втрачають актуальності. "Мета фільму, – не лише пролити світло на страждання невинних, але і показати хоробрість окремих особистостей, послугувати прикладом для сучасної журналістики, – підкреслює Агнешка Голланд. – Ми живемо в дуже поляризованому суспільстві, іноді складно казати правду, особливо, якщо вона комусь неприємна. Але я впевнена, що демократія не виживе без об'єктивної журналістики".
Крім Гарета Джонса глядач зустрічає в фільмі ще двох журналістів – Аду Брукс і Поля Клеба. Це не історичні персонажі, а знахідка режисерки. "Я не хотіла розповідати романтичну історію на тлі трагедії Голодомору, близькість і симпатія між героями походять з обставин, в які вони потрапили. Вони чужаки в цій країні: Ада переживає внутрішній конфлікт, її роль – показати, як західні інтелектуали служили сталінському комунізму, бо щиро вірили в нього, як в альтернативу капіталізму з його корупцією з одного боку, і фашизму, що тільки набирав обертів, з іншого. Я хотіла підкреслити глибину цих героїв і неоднозначність ситуації".
Неоднозначною Агнешка Голланд називає і сучасну реальність, з якою глядачі обов'язково проведуть паралелі після перегляду фільму. "Визначити час, в якому ми живемо якимось простим терміном – складно, це суміш різних явищ. Такий собі постмодернізм, коли люди знають правду, але ігнорують її, створюють альтернативну реальність або воліють фейкові новини замість справжніх. Думаю, що причина того, що людина всіляко намагається уникнути реальності ховається в страху перед справжнім, перед подіями і викликами, які занадто часто змінюються і занадто великі, щоб їм протистояти. Це втеча від власної волі".
Корінь проблеми Агнешка Голланд бачить у невігластві: "Здебільшого люди не хочуть знати або приймати правду. Тому, мені здається, що борг і обов'язок всіх тих, хто вільний від політичного порядку, розповідати правду. І в цьому сенсі телебачення і візуальна розповідь – найпотужніші інструменти. Вони дають змогу проникнути в серця і душі аудиторії, викликати співчуття і емпатію".
Під час перегляду "Ціни правди" одне з найсильніших вражень справляє дитячий спів і сцени за участю юних акторів. Ці епізоди знімали в Україні під керівництвом Ольги Хайдес, оскільки Голланд у цей час працювала над іншим проєктом. Результатом режисерка задоволена: "За моїми відчуттями, ці кадри вдались дуже виразними. Ми хотіли, щоб Гарет був частиною цього жаху, частиною Голодомору, а не просто спостерігачем, як у багатьох фільмах про західних журналістів, які приїжджають і описують, що вони побачили в "диких" країнах. Нам важливо було показати, як ця поїздка вплинула і сформувала особистість Гарета Джонса".
Вплинула поїздка до України не лише на персонажа Джеймса Нортона, але і на самого актора. На прес-конференції він нарікає на суворий клімат і півметрові снігові замети, з якими йому довелося "битися" під час зйомок. Агнешка Голланд розповідає, що під час підготовки до ролі Нортон куштував все, що мало хоч теоретично їстівний вигляд. "У своєму щоденнику Гарет Джонс пише, як рятуючись від голоду, він їв кору. Сцена з деревом у фільмі доводить, що в цей період люди рятувалися від голоду вже не лушпинням картоплі, а всім, що могло наповнити шлунок. У спогадах очевидців мова йшла і про шкіряне взуття".
Режисерка фільму Агнешка Голланд і виконавець головної ролі Джеймс НортонПісля виходу "У темряві" Голланд заріклася знімати фільми на історичну тематику, але сценарій Андреа Халупи змусив її змінити своє рішення: "Одна з причин, чому я зважилася на цей фільм, – якщо про Голокост і злочини нацистів під час Другої світової війни вже багато відомо, то в очах світової публіки комуністичний режим не отримав такого ж висвітлення. Люди в Росії взагалі забули про це і воліють не пам'ятати. Навіть в опитуванні про найбільшого лідера минулого століття більшість росіян назвали Йосипа Сталіна. Мені складно уявити, щоб у сучасній Німеччині в такому опитуванні переміг Гітлер".
Для виконавців головних ролей – Джеймса Нортона, Ванесси Кірбі та Пітера Сарсгаарда – Голодомор також виявився невідомою трагедією. "Пітер щось чув, але цю тему не вивчали в межах шкільної програми, як і багато інших злочинів комуністів", – каже режисерка. "Сьогодні складно зустріти очевидців, а ті, хто міг би щось прокоментувати, відмовляються. Річ не лише в тім, що довго тема залишалася забороненою, це дуже травматичний і болючий досвід, тому люди виробили внутрішню цензуру. Ми знаходили деякі матеріали, але відомостей значно менше, ніж, наприклад, про Голокост". "Для Андреа це дуже особиста історія, – додає режисер. – Її дідусь пам'ятав голод і став одним з тих, хто не побоявся відкрито розповісти про те, що трапилося. Він навіть виступав перед американським Конгресом, коли палата представників визнала Голодомор геноцидом українського народу".
На завершення інтерв'ю мова зайшла про гучний серіал "Чорнобиль" виробництва HBO, який виразно зіграв просвітницьку роль у питанні злочинів комуністичного режиму для масової аудиторії. "Я не думаю, що навколо "Ціни правди" буде такий же культ та іноземці їхатимуть до Харківської області, щоб пережити жахи Голодомору. І не думаю, що у Волтера Дюранті відберуть Пулітцерівську премію, що було б справедливо. Великі інститути дуже неповороткі в цьому сенсі. Але я допускаю, що це можливо. Візьміть, наприклад, рух #MeToo. Здавалося, що правда про ці злочини ніколи не спливе, але в якийсь момент дверцята відчинилися, і потік вже не зупинити. Головне, що правда завжди стане явною, нехай іноді на це потрібно п'ятдесят років".
Текст: Марія Жданова
