8 найкращих фільмів про любов і секс: вибір редакції Vogue Ukraine
До Дня всіх закоханих редакція Vogue Ukraine пропонує власну добірку найкращих фільмів про кохання та секс: тут і витончена історія про вампірів від Джима Джармуша, і естетський фільм Вонга Карвая, і еротичні "Мрійники" Бернардо Бертолуччі. Кохання — це почуття, прекрасне у своїй різноманітності — як і кіно про нього.
"Виживуть тільки коханці", 2013, режисер Джим Джармуш
Цей фільм — витончена медитація на тему любові, мистецтва та вічності. У центрі сюжету — Адам і Єва (неперевершені Тільда Свінтон і Том Гіддлстон), двоє безсмертних коханців, які існують поза часом, спостерігаючи, як світ навколо них занепадає. Проте вони зберігають свою пристрасть — до музики, літератури, прогулянок нічним містом і одне до одного.
Джармуш створює особливу кінематографічну алхімію: нічний Детройт і Танжер мерехтять, немов уламки минулого, а любов тут сприймається як ритуал, як співзалежне існування "двох". І якщо цей фільм можна було б слухати, а не дивитися, він би все одно зачаровував — гіпнотичний саундтрек із гітарними рифами та глибокою меланхолією підсилює відчуття нескінченності, примарності буття та ніжного декадансу. Це кіно про кохання, що виживає попри все, навіть коли світ довкола розпадається.
Юлія Костецька, видавчиня Vogue Ukraine
"Секретарка", 2002, режисер Стівен Шейнберг
Ця історія про прийняття, підкорення та домінування взяла безліч призів на міжнародних кінофестивалях, серед яких і "Санденс", а акторка Меггі Джилленгол, яка виконала в ній головну роль, отримала квиток у велике кіно.
Жанр "Секретарки" визначений як драмеді: дійсно, тут безліч іронії та гумору, втім, від того історія не стає менш дзвінкою. Головна героїня Лі Голловей, що виписується з лікарні після реабілітації через самопошкодження, закінчує курси швидкісного друку та знаходить роботу секретарки в бюро містера Грея. Це ім’я — не оммаж "50 відтінкам сірого", які з’явилися значно пізніше, у 2015-му, а апеляція до "сірого" спектру, до якого психіатри та сексологи відносять БДСМ-вподобання.
Містер Грей виявляється перфекціоністом із нахилами домінанта, і слухняна Лі швидко знаходить розраду в тому, що хтось нарешті бере її життя під контроль. Металевий ящик, в якому дівчина тримає свої гострі леза, щоб різати власні стегна, та набір для їхньої стерилізації, невдовзі летить з моста в річку — бо так вирішив містер Грей, а Лі підкорилася — і це виявилося для неї суцільним звільненням.
Фільм зачаровує тим, як точно і ніжно демонструє еволюцією головної героїні — коли молода жінка відкриває власні сексуальні вподобання, відповідним чином змінюється її гардероб та постава. Але найбільше у "Секретарці" мене підкорює не розкриття теми БДСМ (я взагалі вважаю, що бити людей — погана ідея). Найбільше мене заворожило те, як у цій історії розкрито прийняття — себе і своєї неконвенційної сексуальності, свого партнера таким, яким він є. І готовність йти на жертви заради стосунків.
Попри сцени чоловічої та жіночої мастурбації, селфхарму і шмагання, це дуже зворушливе кіно, яке звертається до найкращого в тобі.
Альона Пономаренко, редакторка краси Vogue Ukraine
"Називай мене своїм ім’ям", 2017, режисер Лука Гуаданьїно
Літо 1983 року. Маленьке містечко на півночі Італії, де сповільнюється час. Ранкове світло пробивається крізь дерев’яні віконниці, у старому кам’яному басейні вода завжди трохи тепліша, ніж очікуєш. Обідній стіл заставлений свіжими фруктами й вином, під велосипедними колесами здіймається пил, а сигаретний дим зависає в повітрі довгими вечорами. У цьому затишному, майже пасторальному світі живе сімнадцятирічний Еліо — юнак, який проводить літо в богемному маєтку зі своєю сімʼєю. Та коли до них приєднується Олівер — харизматичний, впевнений у собі студент, що стає асистентом батька Еліо, — невловимо змінюється сам ритм цього літа.
Лука Гуаданьїно не просто розповідає історію кохання — він фіксує його невловимість, красу й біль, що залишається після. Тут немає різких сюжетних поворотів чи надмірного драматизму — лише природний ритм почуттів, що дозрівають так само, як персики на місцевих деревах. І коли це літо добігає кінця, у найважливіший момент тишу заповнюють слова батька Еліо. Це одна з найчуттєвіших і наймудріших сцен у кінематографі про прийняття й цінність почуттів, хоч би якими скороминущими вони були. А у фіналі, під пісню Visions of Gideon Суф’яна Стівенса, усвідомлюєш: одні з найкращих моментів у житті можуть тривати лише одне літо, але їхнього відлуння вистачає на все життя.
Марина Шулікіна, редакторка
"Мрійники", 2003, режисер Бернардо Бертолуччі
Чуттєва Єва Грін у червоному береті та оксамитовій мінісукні, іронічний Луї Гаррель з цигаркою в роті, та наївний американський турист у виконанні Майкла Пітта, що шукає пригод у Парижі: всі, хто хоч раз у житті бачив "Мрійники" Бертолуччі, навряд чи зможуть забути це чуттєве кіно про шістдесяті, юність та секс.
Події фільму відбуваються в Парижі 1968 року та розповідають про стосунки трьох друзів: американського студента Метью (Майкл Пітт), що приїхав у Францію, та молодих парижан, брата та сестри Тео та Ізабель (у виконанні Луї Гарреля та Єви Грін). Трійку юних і красивих людей закручує у вирі студентської революції, проте не менші пристрасті відбуваються і у квартирі Ізабель і Тео, куди вони запрошують Метью. Друзі дивляться кіно, приймають разом ванну, їдять та кохаються, демонструючи, що, коли ти молодий та вільний, немає обмежень у відкритті самого себе.
"Мрійники" — передостанній фільм на той момент 63-річної легенди світового кінематографа Бернардо Бертолуччі, знятий вже далеко після його шедеврів "Конформіст", "Останнє танго в Парижі", "Останній імператор". Бертолуччі зняв складне, інтелектуальне, глибоке кіно, в якому розмірковує про історію та революцію, культуру та філософію, проте на перший план у "Мрійниках" виходить надзвичайна чуттєвість та іноді неприкрита, різка еротичність. Саме це поєднання робить фільм водночас цікавим і широкій аудиторії, і синефілам, які цінують "Мрійники" за те, які виклики ставить режисер перед глядачем: міркувати про Годара та революцію, дивлячись на відверто сексуальних Єву Грін чи Луї Гарелля.
До речі, фільм фактично став дебютом у кіно 23-річної на той момент Єви Грін, яку Бертолуччі побачив на сцені одного з паризьких театрів. У "Мрійниках" вона не побоялася оголених сцен, що одразу закріпило за нею славу однієї з найсміливіших акторок свого покоління.
Дарія Слободяник, редакторка відділу культура Vogue Ukraine
"Любовний настрій", 2000, режисер Вонг Карвай
"Любовний настрій" Вонг Карвая вийшов на екрани у 2000 році, коли світ дивився ромкоми на кшталт "Щоденника Бріджит Джонс" чи "Ноттінг-Гіла", а тут йому запропонували абсолютно інший погляд на те, як можна говорити про кохання. У кадрі ми не бачимо не тільки сексу, а навіть обіймів головних героїв, проте відчуваємо глибину їхніх почуттів.
Із фірмовою поетичністю Карвай розповідає історію журналіста Чоу Мо Вана (Тоні Люн) і Су Лі Жен (Меггі Чун), які стають сусідами. Обоє одружені та їхні партнери часто затримуються на роботі. Чоу і Су часто нудьгують на самоті у своїх кімнатах і починають спілкуватися між собою. Невдовзі між ними зав'язується дружба, а потім і більш романтичні почуття. Окрема насолода фільму — його візуальне наповнення.
За допомогою гри світла Карвай демонструє зміни в почуттях головних героїв, їхній розвиток — та розуміння, що це шлях в нікуди. Ту саму роль відіграють і образи Су Лі Жен, яка впродовж фільму змінює цілих 46 суконь-ціпао. Ближче до кінцівки цієї історії кохання вони стають все більш і більш блідими....
Віолетта Федорова, шеф-редакторка сайту vogue.ua
"Лобстер", 2015, режисер Йоргос Лантімос
Якщо вам хочеться кіно про любов, яке вибиває з колії, то "Лобстер" — той самий варіант. Це антиутопія, у якій самотніх людей змушують знайти пару за 45 днів, інакше їх перетворять на тварин. Головний герой, якого зіграв Колін Фаррелл (мій особистий краш), потрапляє до готелю, де жорсткі правила диктують, якими мають бути "справжні стосунки".
Лантімос показує кохання не як щось піднесене і романтичне, а як соціальний механізм, де вибір обмежений, а почуття — регламентовані. Але навіть у цій холодній, механічній реальності пробивається справжнє — те, що не піддається правилам. Це фільм ставить під сумнів усе, що ми знаємо про любов, змушує переосмислити її природу та залишає після себе легкий шок і купу роздумів.
Як і в цих фільмах, для мене кохання — це про зв’язок, що виходить за межі часу, про випробування, які він витримує, про те, як любов приймає найнеочікуваніші форми, про відданість і про те, чого не пояснити словами. Можливо, ці стрічки не подарують вам відчуття легкості і закоханості, проте вони запамʼятаються і, можливо, залишать слід у серці та торкнуться чогось глибинного, справжнього.
Юлія Костецька, видавчиня Vogue Ukraine
"Життя Адель", 2013, режисер Абделатіфа Кешиша
У 2013 році фільм "Життя Адель" Абделатіфа Кешиша, заснований на графічному романі Жюлі Маро "Синій — найтепліший колір", отримав головний приз Каннського кінофестивалю та розбив моє юне серце, ставши найзворушливішою стрічкою, яку я коли-небудь бачила.
Зворушлива картина окреслює велике кохання між двома жінками — від першого поцілунку до фатального розставання. Кешиш створив найвідвертішу любовну історію, і справа не тільки в культових сексуальних сценах. Героїня Адель Екзаркопулос фантастично вжилася в роль розгубленої дівчини. Її закоханість, сум’яття, щастя та біль — усе це Кешиш фіксує з нещадною ніжністю, перетворюючи історію на сповідь.
Леа Сейду в ролі Емми — магнетична й загадкова. Вона з’являється в житті Адель як неминучість. Так само складно вона її залишає — розставання Адель і Емми стало однією з найщемливіших сцен у кіно.
"Жінки", 2008, режисерка Дайан Інгліш
На мій погляд, ця комедія — чудовий посібник з любові. Любові насамперед до себе. Акторки Єва Мендес та Мег Раян демонструють два жіночі образи, які є архетипічними. Не пропоную сприймати всі дії цих жінок як взірець, але якісь моменти точно відгукнуться в душі кожної з нас. Адже кожній знайомо і те відчуття, коли ігноруєш себе і власні потреби, як це робила першу частину фільму героїня Мег Райан, і та зверхня поведінка героїні Єви Мендес. А ось що треба точно взяти на олівець, так це фразу останньої: "Як це я тобі не подобаюсь? Мене всі обожнюють!"
А ще цей фільм розповідає виключно про жінок та жіночі історії. Жодного чоловіка тут не буде.
Анастасія Яворська, редакторка сайту vogue.ua
