7 фільмів, щоб закохатися в сучасне українське кіно
Зібрали сім прекрасних стрічок, які допоможуть вам зрозуміти, яке воно — сучасне українське кіно. У добірку ввійшли як художні, так і документальні стрічки — наприклад, гучна робота "Українські шерифи", що здобула приз на кінофестивалі в Амстердамі. Приємного перегляду!
Повнометражний дебют Олега Сенцова мав яскравий старт: прем’єра відбулася на Роттердамському кінофестивалі, потім стрічку показали на міжнародних кінофестивалях у Києві й Одесі, де вона здобула дві нагороди. Фільм розповідає про кіберспортивні будні сімферопольського геймера Олексія. Історія частково автобіографічна, адже сам Сенцов понад десять років захоплювався кіберспортом. Перший фільм Сенцова демонструє неабиякий режисерський потенціал: уміння точно відтворювати реалії пострадянського життя, співпрацювати з непрофесійними акторами та знаходити оригінальний сюжет. А ще — азарт, адже для того, щоб зняти стрічку, Сенцов продав власний бізнес — кіноклуб.
Історична драма Ахтема Сеітаблаєва — один з перших українських фільмів, присвячений трагедії депортації кримських татар. Історію про сталінську депортацію кримських татар в 1944 році режисер подає через образ реальної людини: льотчика, національного героя кримських татар Амет Хана-Султана. Знімання фільму тривало в тих місцях, де і відбувається дія — в Алупці, Бахчисарайському районі. У 2014 році стрічка здобула нагороду як найкращий повнометражний фільм на кінофестивалі в Трієсті.
"Село Стара Збур’ївка на Півдні України. Двоє "шерифів", 50-річний Віктор Кривобородько й 44-річний Володимир Рудьковський стежать за правопорядком: рятують жінку від анаконди, допомагають безхатькам, вгамовують сварки та охороняють територію від сепаратистів. Оскільки в селі майже немає міліції, її обов’язки взялися виконувати місцеві чоловіки...". Стрічка Романа Боднарчука дістала приз жюрі на Амстердамському міжнародному документальному кінофестивалі. Один з найпотужніших прикладів української документалістики.
Пронизливий короткий метр яскравого молодого режисера Нарімана Алієва, частина його трилогії "Кримські історії". Це історія двох братів, що їдуть на день народження старшого брата, але дорогою ламається машина, тож вони вирішують іти пішки через кримський степ. Вийшла дуже інтимна стрічка: головні ролі грають непрофесійні актори, брати режисера Февзі та Ремзі Білялови, а сама стрічка присвячена братові Нарімана Ерфану Селімову, що загинув у молодому віці. Короткий метр Алієва оцінили європейські кінознавці, і стрічка потрапила в паралельну програму Generation14+ Берлінського кінофестивалю.
Фільм Марисі Нікітюк розповідає про події в одному українському селі. П’ятирічна Вітка спостерігає за драмою, що відбувається навколо неї. Її старша сестра Лариса закохалася в місцевого бандита-цигана на прізвисько Шрам. Але всі засуджують такий вибір дівчини. Щоб позбутися усіх цих проблем, Лариса зі Шрамом хочуть втекти. Марися Нікітюк звернулася до традицій українського поетичного кіно, що принесло стрічці визнання на багатьох міжнародних кінофестивалях. Особливо хочеться відзначити потужну роботу оператора Міхала Енглерта та акторську роботу неймовірної української актриси Анастасії Пустовіт (обов’язково сходіть на одну з вистав з її участю в Київський театр драми і комедії налівому березі Дніпра).
Якщо треба було б скласти добірку класних українських фільмів для іноземного глядача, то вона мала б починатися саме зі стрічки "Мої думки тихі" — найяскравішої української комедії, сучасної, дотепної та в гарному сенсі зухвалої. Події фільму відбуваються на Закарпатті: головний герой, звукорежисер Вадим (його грає Андрій Лідаговський), приїжджає додому з Києва, щоб записати на Закарпатті голоси рідкісних тварин — на замовлення канадської компанії з виробництва відеоігор. У подорож Закарпаттям він вирушає разом з мамою (її грає Ірма Вітовська) — і ось тут починається дотепне роудмуві, яке дуже талановито зняв молодий режисер Антоніо Лукіч. Його фільм заслужив любов глядачів не тільки в Україні, а й за її межами — дістав спеціальну премію журі на фестивалі в Карлових Варах, приз глядацьких симпатій на Одеському кінофестивалі, тож якщо ви раптом не бачили комедії — подивіться неодмінно.
Ще один абсолютно прекрасний фільм, який хочеться радити до перегляду всім і кожному. "Стоп-земля" — дебютна стрічка молодої української режисерки Катерини Горностай, що здобула приз на Берлінському кінофестивалі. Це зворушлива й чуттєва картина про дорослішання. Головна героїня — учениця київської школи, 16-річна Маша. Не почуватися дивно й відчужено в колективі їй допомагають близькі друзі Яна і Сеня, які, як і вона, по-своєму переживають напружену шкільну буденність. Маша закохується в однокласника Сашу й розуміє, якщо не наважиться запитати — ніколи не дізнається, чи взаємне це почуття. Абсолютна цінність фільму в тому, що режисерка зображує сьогоднішню київську молодь — зухвалу, чесну, справжню. До речі, більшість акторів — не професіонали, а звичайні українські школярі, що додає стрічці особливої щирості.
