Поділитися

Все, що слід знати про Київську бієнале "Чорна хмара"

Відкрилася третя експериментальна бієнале мистецтва, знання і політики "Чорна хмара – Київська бієнале 2019".

Щоранку до 23 листопада про Київську бієнале оповіщатиме сирена протиповітряної оборони. Вона включатиметься рівно о 8 ранку на хвилину в приміщенні науково-технічної бібліотеки КПІ. Тут розміщений основний виставковий проєкт "Чорна хмара". В експозиції – 12 робіт художників України, Німеччини, Великобританії, Індії, Канади, Росії. Серед тем – наслідки Чорнобильської катастрофи, гігієна масових комунікацій, зміни суспільства в епоху нових інформаційних технологій. На очевидне запитання, чи був розрахунок на медійний ажіотаж навколо серіалу "Чорнобиль" під час створення концепції, Сергій Климко вже втомився відповідати заперечливо. Робота над проєктом почалася з ідеї виставки до 30-річчя катастрофи, яка трансформувалася в концепцію проєкту бієнале.

Реклама.

Сергій Климко

В описі бієнале трапляються й інші дзвінкі в медійній сфері теми – наприклад, антропоцен сучасної епохи, в яку людина стала головним двигуном змін навколишнього середовища. "Слово "антропоцен" не те, що стало новим чорним, але через популярність його почали використовувати не за призначенням. У західному художньому світі робити виставку, не враховуючи цю концепцію, вже непристойно. В Україні мало говорять про екологію і людський вплив на неї, і це симптоматично відображає деяку герметичність української художньої сцени", – каже куратор.

Бієнале традиційно організовує Центр візуальної культури. У третій своїй редакції вона проходить у новому статусі в межах Альянсу східноєвропейських бієнале, до якого входять Prague Biennale, Biennale Warszawa і OFF-Biennale Budapest. Фокус уваги на проблеми глобального Сходу (Європи і Близького) – в паралельній програмі, яка має вигляд переконливого самостійного проєкту лекцій і панельних дискусій.

Олексій Таруц

Експозиція "Чорної хмари" починається просто зі входу в бібліотеку КПІ. Тут розміщена робота Олексія Таруца з тією самою сиреною. Вона складається з двох об'єктів – сирени (її зробили в радянському 1987 році і не використовували за призначенням, вперше вона зазвучала на бієнале) та її небуквальної копії з воску. Такий віск використовують для відливання відсутніх частин при складанні скелетів динозаврів для палеонтологічних музеїв. З нього ж художник створює копію сирени, "її фантом", так запрошує глядачів до роздумів про феномен пам'яті. Людина створює хроніку доісторичних подій, свідком яких не була, і за таким же принципом він "бере участь у створенні історії, передісторії, брехні і постправди". Так виникає "сумнів у достовірності і необхідності комунікації", що зафіксовано в назві. Фразу "ТУАМОТУ АКУ АКУ ХІВА ОА ОАНУ РАРАКУ ТОТУ МАТУА ТУАМОТА" художник взяв з пісні радянського авангардного гурту, google-переклад з мови маорі: "Ви повинні створити своїх батьків".

Олексій Таруц, ТУАМОТУ АКУ АКУ ХІВА ОА ОАНУ РАРАКУ ТОТУ МАТУА ТУАМОТА, 2019

Куратор виставки Сергій Климко і дизайнер Олександр Бурлака влаштували для відвідувачів "Чорної хмари" квест: розпізнати арт-об'єкти в інтер'єрі бібліотеки. Їх можна знайти за описом у каталозі виставки і за невеликими підписами в самому просторі. Або сприйняти за рудимент радянського минулого – наприклад, інсталяцію Сьюзан Шупплі "Відкладений розпад", яка стилізована під розкладку газет для загального доступу, які часто траплялися в бібліотеках радянської пори. Шупплі працює з темою інформаційних маніпуляцій в медіа: її робота – це викладка передовиць газети "Правда", які виходили протягом 20 днів після Чорнобильської катастрофи без жодної згадки про неї.

Сьюзан Шупплі, "Відкладений розпад", 2017

За словами Сергія Климка, ідея інтегрувати об'єкти виставки у простір бібліотеки склалася в процесі. Будівля бібліотеки, виконана у стилі пізньорадянського модернізму і оздоблена чотирма панно "Людина і природа" монументаліста Володимира Пасівенка, виявилася самостійним учасником мистецького проєкту. "Також ми хотіли змінити цільову аудиторію і контекст сприйняття. Нашими глядачами стали студенти технічного ВНЗу. Зазвичай вони рідко є аудиторією проєкту про мистецтво".

Одне з одкровень виставки – постановка питання про участь людини в будь-якому процесі життя, чи то існування планети, чи сучасний візуальний контент. Кілька об'єктів "Чорної хмари" створили не художники і не людина взагалі. Робота італійця Еміліо Ваварелла з промовистою назвою "Кіно тварин" – це асамбляж відео тварин, які вкрали камеру, їх художник знайшов у вільному доступі в інтернеті. Робота Джона Рафмана (він був автором інсталяції The Ride Never Ends для показу Balenciaga весна-літо 2019) зібрана з зображень Google Street View, які в форматі скриншотів художник почав збирати з 2008 року. Глядач, що споглядає медитативну зміну зображень різного ступеня розпливчастості, стає мимовільним спостерігачем чужого життя і мимоволі вторгається в чийсь особистий простір.

Еміліо Ваварелла, "Кіно тварин", 2017

Джон Рафман, Дев'ять очей Google Street View, 2008 – сьогодні

В експозиції є дві роботи, зроблені не художниками – принаймні, не окреслюють себе такими. Роботи з серії "Укриття" – це фотографії зруйнованого четвертого блоку співробітника ЧАЕС, які зняв Олександр Купний. Один з небагатьох, хто побував у приміщенні реактора, Олександр задокументував події катастрофи. Живий маркер події – засвічені точки, якими усипані всі фотографії: це зображення радіоактивних частинок.

ThisPersonDoesNotExist – інсталяція Філіпа Ванга, топ-менеджера компанії Uber. Він створив сайт ThisPersonDoesNotExist, який використовує технологію штучного інтелекту для створення фотографій неіснуючих людей на основі 70 тисяч зображень з бази Flickr. Його однойменна інсталяція працює в режимі реального часу: постійно генерує нові і бездоганно правдоподібні обличчя. "Медіа контент може генеруватися без участі людини. Саме це ми і хотіли демонструвати. Скоро людина стане зайвою", – каже Сергій Климко.