Санта-Моніка. Тихий океан
Ми винайняли напівлюкс у бутик-готелі Viceroy Санта-Моніка. На тиждень. Потім переселимося в Санта-Барбару, де мені, невгамовній із гостросюжетним стилем життя – місце.
В аеропорту Лос-Анджелеса орендували машину – гранатовий Jeep. Сісти за кермо з юною дочкою після 14 годин перельоту – виклик. Засинала під палючим небом Каліфорнії. А дороги Лос-Анджелеса заплутані, як волосся після басейну...
Готель спершу не впізнала – тьмяний, у стилі 70-х. Такі вони тут всі. Як лос-анджелівці – спершу непримітні зовні, та несподівано розкішні всередині. Прекасне лоббі у стилі "модерн", напарфумлене повітря, і рій персоналу...
У мене забрали ключі від машини – і самі припаркували.
...Тихий океан – недоступний. Хвилі зростом у Жизель Бюндхен... А на пляжі, окрім туристів та відпочивальників, – багато приблуд. Божевільних, яким непідвладний Голлівуд розбив психіку. Якийсь бородатий мужчина приїхав до океану на велосипеді. На сидінні – всі його нажитки у смітникових міхах. Одяг, книги, навіть нічне бра для чогось – альтернатива ліхтарю. Він кричав у бік Тихого, наче океан завинив перед його розколотою мрією. Ми з'ясували: закон Лос-Анджелеса забороняє хворих на душу забирати у божевільні. Вони й ходять – з безкоштовними талонами на їжу в Starbucks…
…Злата затягла мене у Pacific Park, одразу на набережній, де ми з нею протестдрайвили американські гірки та інші гойдалки – маршрути в дитинство. "Тепер тебе поважатиме Джастін Бібер – це його улюблений атракціон. Він тут часто"...
Сніданки. Санта-Моніка
Великі порції завжди мене ображали – ніби заклад має мене за ненажеру. В Санта-Моніці бідолашні офіціанти ледь несуть тарілки – пательні, тази, кастрюлі – все на одного.
Місто славиться сніданками. Поки Злата спить, я йду у Joan on Third по найароматніше скіні капуччино в світі. Іноді так захоплююся телефонною розмовою у вайбері (у місті на вулицях швидкий безкоштовний wi-fi), що доходжу аж до променадної вулиці до Starbucks – беру каву з собою на Златине ім'я , кокосову воду для дитини – і повертаюся в готель.
Ми любимо снідати біля басейну. Ранішня фільтрована кава – як у Лондонському Ritz – достатньо каламутна і зі срібного кавовника.
Замовляємо на двох панкейки з кленовим сиропом та полуницями, або бенедикти, або гранолу з лохиною...
Вчора захотілося сніданку в місті. Джетлег не дає спати – о 7 ранку ми вже шукали їжу в Санта-Моніці. У даунтауні побачили, наче наше Глоссері – три столики та осяйна свіжа вітрина. І фрукти. Нарешті я знайшла ягоди... Le Pain Quotidien має дитяче меню. Злата попросила бельгійські вафлі з малиновим варенням та свіжою ожиною. Я обрала органічну гранолу з ягідками. Поруч сиділа родина з немовлям – це друга дитина після моєї власної, яку я побачила в цьому дорослому місті. Капуччино принесли без блюдечка, мені було незручно пити...
Органічному кафе у Санта-Моніці нелегко живеться. Крізь аромат кави мені до носа дістався запах брудного асфальту. Це для мене запах Лос-Анджелеса. Реструми є не у всіх закладах навіть. Тому коли йду, дивлюся під ноги.
Геї та бездітне місто
Ми прилетіли в Лос-Анджелес у день, коли на всій території США легалізували одностатеві шлюби. Не знаю, як було до нас, але геї у Санта-Моніці ликують. Ходять парами без дітей. Тільки дорослі скрізь.
Ніяких дитячих майданчиків чи магазинів одягу. Довелося їхати в Беверлі-Гілз, на Rodeo Drive, щоб купити Златі балетки... Навіть у H&M – одяг від 14 років...
"Мама, а де тут люди моляться?" ... Відповіла: "Один на одного. Для Бога церкви не збудували. Дорога нерухомість..."
У ресторані Sugerfish дівчинка років 4-х підстрибувала до рукомийника... Ніяких дитячих стільців. А у ресторані Watergrill нам зі Златою принесли два чорні меню – доросле та дитяче. Серед лобстерів та блакитних крабів ми відшукали гамбургер... Тепер розумію, чому дочка так прагнула в Лос-Анджелес. Місто, де на дитинство ніхто не має права.
Голлівуд. Алея Зірок
"Обережно! Ти наступила на зірку!" – "Яку? О Боже! Це і є Алея Зірок?" Я уявляла собі красиву вулицю, щось на кшталт Бонд Стріт у Лондоні... А тут метушня – і схожі на каналізаційні люки зірки.
На лампості висів впрілий чоловік у костюмі Спайдермена, поруч із відклеєним вусом блукав Джонні Депп... Злата раділа Голлівуду – навіть на шпагат сіла. А мені хотілося обійняти і поговорити з кожним костюмованим... у людей посмішки – і горе в очах. Такою є печаль за розбитою мрією. Приїжджають в Голлівуд, щоб стати кінолегендою, а закінчують офіціантами та ось такими перебранцями...
У Hard Rock Café, що одразу біля Китайського Театру, до нашого столика підійшов офіціант. Він був таким красивим – привабливішого чоловіка за життя не бачила, і замість того, щоб говорити кіно-репліки, мусив питати: "Вам епл крамбл дуже теплим подавати?"...
Пальма Готель. Голлівуд. Алея Зірок
Перпендикулярно Алеї Зірок ми зі Златою знайшли готель, в якому бідувала героїня Джулії Робертс, поки її не забарав зі злиднів Річард Гір... Я вмліла, коли побачила легендарну драбинку, по якій він діставався до коханої...
Дешевий "Пальма Готель" нам відчинив босий індус. Хамовито сказав, що номери по 70 доларів. У засмердженому лоббі я намовила Злату мене сфотографувати. Рецепціоніст вихопив у дитини айфон – і давай сам стирати фото... Я їх повернула з потоку потім...
Найстаріший італійський ресторан Голлівуда Micelis
На дуже брудній вулиці ми знайшли італійське диво. Тьмяний інтер'єр у вітражах, рояль із імпульсивним піаністом, і наш офіціант, який поставив перед Златою равіолі з рікотою – і академічно оперним голосом затягнув арію. Ходив між столами, ніби у мюзиклі... Гості відклали прибори – плескали.
Micelis був улюбленим рестораном Мерилін Монро, родини Кенеді, Хічкока...
Смачний до забуття – мій суп із чечевицею, Italian Wedding, мені подали у мисочці, меншій за капуччинове горня. Але з теплим хлібом та солоним маслом. Ложка була така срібна і давня. Фраже родом з сорокових років минулого століття.
Universal Park
Ми приїхали сюди в суботу – було дуже людно. Придбали фаст пас, щоб уникати черги...
Ходили голодними – бо з їжі лише пончики та масні хот-доги... Донати розміром у мою голову...
Але цікаво було подивится на павільйони Voice, одразу захотілося на роботу, на "Голос країни"...
Атракціони перехоплюють дух, на деякі, Сімпсони, наприклад, довелося простояти 75 хвилин. Та коли всілася у машинку Парку Юрського періоду, то навіть не підозрювала, що спершу мене завезуть у темряву, а потім скинуть з водоспаду... Весело було так, що навіть забула побідкатися над промоклою торбинкою Шанел...
Мадам Тюссо. Голлівуд
Ми не вірили – в цей музей, на відміну від Лондонського, черги не було. Златі не боронили обіймати воскових ляльок, навіть торкнулася щічки Обами.
Далі буде...
Продолжение читайте в разделе Культура.
Фото: Ольга Фреймут, Злата Митчелл