Санта-Барбара
"Купуй ці туфлі, але носи акуратно. Не понищ мені..." – Злата, млосна від розкоші Санта-Барбари, захотіла і собі лакшері. Підбори на виріст. Але поки що їх мені орендувала. На State Street ми сіли на кам’яну лавку змінити мої сланці на нові обцаси. На ній я знайшла Джулса Зімму та його синьооку гьолфренд Керолайн. Закоханим на двох понад 150 років, але вони перемогли б навіть молодші пари в конкурсі любовей. Джулс пестив волосся коханої, попросив мене зауважити, яка вона в нього красуня. У такому віці дні конвертуються у хвилини. Зворотний відлік. "Ви такі гарні – сестри?" – ще одна причина моєї пристрасті до Санта-Барбари. Мене тут "домолодшають". "Запрошуємо вас у п’ятницю на ранню вечерю до нас додому. Caroline will pick you up from the hotel at 5.30"
За старим монастирем, який я пам’ятаю зі заставки серіалу "Санта-Барбара", – київська Конча-Заспа, однак стильніша і розлогіша... Джулс Зімма – львів’янин, його батько виїхав до США ще під час Першої світової війни. А ще пан Зімма – сусід Опри Вінфрі. "От за цим пагорбом апельсинових дерев її подвір’я. Та ми Опри майже не бачимо..." Галицьке коріння проросло в саду мого нового старенького друга. Разом із іншими сусідами, тими, що не Опра Вінфрі, облаштував манюню-ферму. Не витримала – спитала: "Джулс, ваші кури ходять у душ? Такі чепурні!" Сантабарбарівська чубатурка пробігла повз мене, наче на підборах і з гордо піднятим дзьобом. Вона жила, як і люди в Санта-Барбарі, у "люксі" з виглядом на помідори чері.
...За вечерею зібралися друзі Керолайн та Джулса. Дорослі, але самодостатні. Та я весь вечір милувалася паняночкою з королівською грацією і доглянутими руками, Ліліан. Одеситка. Її батько на початку минулого століття покинув Україну, але зробив у Голлівуді карколомну кар’єру – став генеральним директором студії Universal. Ліліан не акторка – психотерапевт, лікує душі людям. Вона успішна у професії. Два місяці як поховала чоловіка, але від неї так віяло спокоєм і теплом, що я досі, коли мерзну, то гріюся спогадами про неї.
Керолайн їла духмяний та зимний, як і прізвище коханого, суп з цукіні. За другою подачею страв згадала обід в Україні. Восени прилітали з Джулсом на Батьківщину, у львівські Броди. "Які у вас хазяйновиті люди. Чорноземи... Тільки ми не могли знайти кафе для ланчу. Де туристи їдять?" – "У Бродах не буває туристів."
...Ліліан провела мене до машини, бо своїм елегантним мерседесом загородила виїзд: "Олю, у вас особлива донечка. Вона подарує вам багато причин для гордості. Кажу вам як психотерапевт".
Діснейленд
Їхати в Діснейленд після паризького не хотілося. Після зйомок жахіть на кухні дитячого кафе нас із командою "Інспектора" заарештували. Просиділи тоді в мавпятнику 11 годин. Але заради Злати поїхала.
Лосанджелівський Діснейленд сподобався. Забрав гидкий післясмак французького. Охайний, просторий, коротший на черги...
Фаст-паси придбати не вдалося. Чекали близько години перед кожною розвагою. Але навчена моєю адреналіновою Златою ходити по таких атракціях, взяла книжку Опри Вінфрі, яку купила у старенькій книгарні Санта-Барбари. Чоловік із сином-міньйоном побачив, що я читаю, звернувся до мене без "доброго дня": "Опра – це Достоєвський".
Повернулися додому за третіх півнів – Діснейленд у Лос-Анджелесі працює до першої ночі. Так солодко було спостерігати, як сонні манюні-фроузени та бетмени дрімали на плечах у батьків дорогою на паркінг.
Six Flags
Навігатор вивів нас у пустелю. Ще здалеку почули крики людей, наче до якогось пекла наближалися. 38 градусів спеки. Моя мігрень – і Злата, для якої похід у Six Flags – подія, як для мене похід на могилу Шанель у Лозанні. Всміхалася, як могла. Щоб не видати страху перед американськими гірками заввишки як наша Говерла… На атракції "Апокаліпсис" я мало не зомліла. Довелося йти у відділ First Aid по таблетку від голови.
Злата продовжила пригоди вже у гордій самотності. Не всі вершини мені підкоряються.
Саша Самсонова
Фотограф і режисер Саша Самсонова живе у Лос-Анджелесі. Але працює у світі. Я бачу її почерк: він у чорно-білих світлинах та специфічному ракурсі. Я обожнюю її вміння показати душу. Вона може бачити наскрізь.
Ми ланчували у Санта-Барбарі в ресторані Fitch and Folk. А потім фотографувалися: моїм перукарем був вітер з Тихого океану. Макіяж – тільки туш. Америка справді провокує на вибрики та свободу.
Лос-Анджелес Downtown
Центр Лос-Анджелеса ні на що не схожий. Ніби дитина-велетень розкинула кубики – вийшли непропорційні будинки-хмарочоси. Ми зачекінилися у готелі-переростку. Місто таке галасливе, що мені здавалося, ніби ночую на тротуарі – і зараз хтось припаркується просто на подушку...
Але спати в Лос-Анджелесі – поганий тон. Місту особливо личить вечір.
Ресторани у центрі нетуристичні. Вулиці пахнуть вітром, а не перегорілими бургерами та розчавленим кетчупом, як у Голлівуді. За Faith and Flower (Віра і Квітка) сумуватиму. Посуд на муранський лад, вперше мініатюрні порції… і меню-біблія.
Санта-Барбара. Океанні розваги
На таксі-човнику ми виїхали подихати океанним повітрям. Нас зустріли котики, чи тюлені – плутаю цих тваринок :) – дислексія у мене.
Наступного дня Злата захотіла побачити справжнього кита. Він та дельфіни часто розхлюпують води океану. Взяли каяк – пластмасового човна на двох – і пішли у море, як Івасики-Телесики. Кита не зустріли, але пеліканів та чайок надивилися.
"Мамо, дивися, качка! Вона пірнає". Поки я веслувала, Злата коментувала морські події, як футбольний матч... "А чому вона так довго під водою? Ти що її вбила веслом?!" Мусили дочекатися, аж поки птаха не вигулькнула, щоб уникнути репутації качковбивальниці :)
ЗАПРАВКИ
Поїздки на місцеві АЗС для мене стрес – звідки знати, дизелем заправляти, чи бензином? І взагалі: чому цей пістолет постійно хлюпає на одяг? Злата бачила мої страждання: "Мамо, знайди якусь живу істоту. Того, у кого є серце… Тобі допоможуть…" І я приставала із благанням про допомогу до бідолашних водіїв. Вони думали, що я їм хочу рабство повернути – бо нащо прошу таке елементарне.
"А у вас в Україні допомагають на заправках?" – здивувалася похила жіночка із завивкою. "Так, у нас для того, щоб заправитися, не обов’язково навіть із машини виходити", – відповіла я.
Далі буде...
Продолжение читайте в разделе Культура
Фото: Ольга Фреймут, Злата Митчелл