Бойова медикиня Ластівка — про фронтові будні, жіночу військову форму та відео з окопів для мами

24-річна Ластівка відважна медикиня, яка не мала жодного відношення до бойової медицини до 24 лютого, але вже майже рік служить у лавах ЗСУ та рятує наших бійців. Про втрати та надії, про воєнні будні та про те, чому кожній українській військовослужбовиці потрібна жіноча форма, читайте в нашому матеріалі. Проєкт реалізовано разом із соціальною ініціативою Arm Women Now та за підтримки бренду Hydropeptide.

"Спочатку в мене взагалі не було форми – десь тижні зо два була у куртці та звичайних штанах"

Розмір одягу Ластівки — XS, зріст — 160 сантиметрів. У перші дні повномасштабного вторгнення, коли Марія, у мирному житті художниця й авторка книжок, доєдналася до війська як доброволиця, у неї не було форми. Тоді, на початку весни, працювати довелося просто в куртці та джинсах. Перший бойовий досвід Ластівка здобула на півночі від Києва у найдраматичніші березневі дні. Згадує, що "під Києвом було гаряче".

У перші тижні вторгнення військова тимчасово виконувала обов’язки начальника медичної служби батальйону і опікувалась організацією евакуації, постачанням медичних препаратів. Свою першу військову форму дівчина отримала вже влітку, коли її батальйон спрямували на Донбас, – форма ця була, звісно, чоловічою, адже в Україні передбачена і затверджена Статутом ЗСУ лише чоловіча форма (включно зі спідньою білизною). Жіночої форми немає. "Підтягнула, підв’язала, та й усе", — з усмішкою каже Ластівка. Це поширена історія: більшість жінок припасовують штани ременем, закочують рукави на кітелях чи просять кравчиню підігнати костюм під свій розмір.

Ластівка

На нашому зніманні героїня вже в іншій формі — в ідеально зручній, належного розміру. Тут не потрібно нічого підв’язувати — отже медикиня почувається в ній комфортно, що на передовій життєво необхідно. Цю форму Ластівка отримала влітку як тестову – від соціальної ініціативи Arm Women Now, яка опікується створенням жіночої форми для ЗСУ. Команда Arm Women Now зібрала найкраще з досвіду шиття форми у Великобританії, США, Ізраїлі й інших країнах і вже понад пів року шиє та передає на фронт костюми і спідню білизну. Ініціаторка, депутатка Київради Ірина Никорак, започаткувала цей проєкт навесні, у рекордно короткі терміни, коли до неї абсолютно випадково звернулися побратими однієї артилеристки, що не могла знайти форму на свій розмір XS. Нещодавно міністр оборони Олексій Резніков повідомив, що ЗСУ почали офіційно тестувати форму Arm Women Now, і тільки-но вона пройде всі етапи тестування та допрацювання, буде внесено зміни до наказу Міноборони "Про затвердження Правил носіння військової форми одягу та знаків розрізнення військовослужбовцями Збройних Сил України та ліцеїстами військових ліцеїв".

"Амуніція та форма — це базова потреба, — каже Ластівка. — І одяг, і спорядження мають бути максимально підігнані під тебе, адже ти носиш це майже весь час. На бойових я сплю у формі, взимку – так, як я є зараз: у штанах, футболці та кітелі. Уявіть собі, коли так 24 години поспіль…"

"Життя розділилося на до і після"

Ще рік тому Інстаграм Ластівки був зразковою стрічкою творчої людини: у ній фото букетів і стильних інтер’єрів, графічні роботи художниці та світлини її чарівного добермана Фріди. З кінця лютого 2022 року ці фото не зникли, але до них додалися портрети дівчини у військовій формі. На війну Ластівка пішла доброволицею за покликанням серця. Професію бойової медикині освоїла на практиці, у гарячих точках – спочатку, евакуюючи поранених бійців під Києвом, потім – на Донецькому напрямку та під Харковом.

На службі у вільний час іноді трохи малює та робить у телефоні замітки, записуючи те, що пережила чи відчуває. "Без цього ніяк, треба кудись скидати емоції, бо коли в тебе суворий командир, емоції не дозволені, ти маєш завжди триматися". Ластівка мріє написати книжку про війну: буде і драма, і любов, і гумор.

Ластівка – із категорії публічних військових: у неї 30 тисяч підписників в Інстаграм, вона час від часу публікує кадри з професійних фотосесій. Під деякими фото підписники питають: коли встигаєш фотографуватися? "Коли я повернулась до Києва після першого виїзду на Донбас, у мене було близько п'яти фотосесій – ось і викладаю". (Сміється.)

На моє запитання, наскільки це безпечно для військової, дівчина відповідає: "Коли ти на позиціях, там нема зв’язку, тому ти точно нічого не викладеш. Там телефон потрібен тільки щоб подивитись, який сьогодні день. Я викладаю фото, коли перебуваю за 3–5 км від передової, десь у селі. Там можу викласти фото, але без геопозицій. Останній світлині, яку я виклала, місяців зо два – я завжди витримую час".

24-річна дівчина пройшла своє бойове хрещення на Донбасі. "Коли звільнили Київщину, ми з чоловіком (Ластівка записалась у добровольці та служила перші пів року разом із чоловіком, наразі вони розлучилися. – Прим. ред.) попросилися на Донеччину – хотіли отримати досвід і вважали, що там будемо більш корисними. І ось після того, як ми повернулися з Донбасу, все змінилося – таке відчуття, що життя розділилося на до і після".

"Коли ми вперше приїхали на позиції, нас вивезли в посадку і сказали: "Ось тут ви будете стояти. Отам — ворог, стріляти, якщо що, туди. Відходити, якщо що, туди, — згадує Ластівка. — Дали рації, лопати — копайте. А незабаром по нас почали працювати міномети. Ми від’їхали, трохи почекали — а потім повернулися. Я розгребла собі місце від трави, від гілок — думаю, о, тут під деревом, в тіні, буде чудово. Окреслила лопатою розмір окопу під свій зріст. І тільки почала копати, починається обстріл… Наші їм відповідають, а я — між цим вогнем, лежу — і знімаю мамі відео, показати, яка я крута, що мені, мовляв, не страшно. А потім переглядала відео і побачила, що в мене очі на мокрому місці, ніби я зараз заплачу".

Ластівка зізнається: перші відео знімала для мами, бо та попросила знімати щось з її воєнних буднів, але зрештою помітила, що під час обстрілів це допомагає їй відволікатись. "Десь на третій день на позиціях я зняла відео, як я лежу в окопі, на подушці (так, я із собою на Донбас повезла невеличку диванну подушку), лежу мовчки і рахую вибухи. Як мама реагує на ці відео? Уже нормально. Раніше було бурхливо".

Як працює бойова медикиня

Молодший сержант Ластівка — взводна медикиня. Це означає, що Марія завжди зі своїм підрозділом. Її задача — надання першої медичної допомоги й евакуація поранених з поля бою.

"Мене привозять на позиції, і я сиджу в окопах. Якщо щось стається, я надаю екстрену допомогу, потім евакуюю до ротного медика, той – до батальйонних, а ті – до лікарень. Іноді працюю за іншою схемою, коли можу бути на точці евакуації, трохи далі, ніж особовий склад – більш у тилу, скажемо так"

Ластівка каже, що пам’ятає своїх перших серйозних пацієнтів: у одного було осколкове поранення ноги, у іншого — осколкові поранення лівої руки й живота. Впевненість у своїх діях і швидкість — головне для бойового медика, хоча Ластівка і зізнається: якщо поруч хтось панікує, це заважає.

Найпоширеніші поранення на передовій залежать від завдань, які виконують бійці. "Якщо вони ходять на штурми, то це можуть бути кульові поранення. Якщо вони сидять в окопах, то осколкові. Якщо штурмують їх, то і кульові, й осколкові. На жаль, найбільш поширене — це масивна кровотеча, найшвидший вбивця. Тому моя головна задача – пояснити бійцям, як самостійно зупинити кровотечу, щоб доїхати (чи довезти побратима) до мене. Як користуватись аптечкою, що там взагалі є, як замотувати, як затягувати – перед кожним бойовим я нагадую бійцям, бо вони стабільно забувають".

Ластівка згадує, що у свої перші місяці на фронті завжди проявляла ініціативу і була готова їхати на кожне бойове завдання. "У нас гнучка система, і часто питають: хочеш поїхати на бойові завдання? А ось останнього разу сказала: не те щоб хочу — але можу. Мені здається, що хотіти поїхати туди, де постійно бачиш смерть на власні очі, — це не дуже здорове бажання. Але я можу".

За останні тижні Ластівка втратила декількох побратимів. "Зараз ховають людей, з якими я служила".

"Найскладніше у війні – невизначеність"

Інтерв’ю з Ластівкою записуємо в Києві – батальйон, де вона служить, якраз відновлювався в столиці і чекав на своє бойове розпорядження. Ластівка сумно каже: розпорядження може прийти будь-коли, тому вона навіть не в змозі забрати з перетримки свого улюбленого собаку, добермана Фріду — бо може зірватися та поїхати в будь-який день.

Невизначеність — ось що на війні майже нестерпно. "В армії все дуже швидко змінюється. Зранку ти думаєш, що сьогодні йдеш на позиції, а тобі кажуть — ні, сидимо. Або навпаки — сидиш собі ввечері й нікого не чіпаєш, а тобі кажуть: о четвертій ранку виїзд!"

До війни, згадує Ластівка, вночі завжди ставила телефон на режим сну — а зараз щосекунди боїться пропустити повідомлення від близьких людей, які на передовій. "Важко, коли в тебе кохана людина теж служить, але він зараз на бойових, а ти в ротації. Важко, якщо він не відповідає декілька днів. Бо ти ж там була, ти знаєш, ЩО там може відбуватися — і твій розум просто не витримує. Не було вже 14 годин в мережі... А що ж сталось?.. А може, він просто не дійшов до старлінку?.. Я сплю з телефоном в руках, щоб прокинутись та відповісти будь-якої миті".

Ластівка відверто каже, що переживає різні емоційні стани – від "інколи так складно, що тієї армії по саме горло вистачає…" до "абсолютної гордості, коли стоїш на шикуванні, в управлінні роти, в гарній формі… А коли на бойових, під вогнем, то думаєш: ох, щоб я ще раз пішла в армію, та ще добровільно!.. А потім знов, коли сидиш в умовному тилу декілька днів чи тижнів, думаєш: скільки ж можна сидіти в тилу, на війну не відправляють, ех, сумно". (Сміється.)

Дні, коли військова має можливість провести в Києві — це велике задоволення: Ластівка напередодні планує, куди піде на каву, де зробить манікюр і куди завітає, аби придбати щось нове з одягу, не військового. "Ми на передовій для того, щоб тут люди жили. Не виживали, а жили! І коли ти на передовій, то чекаєш можливості поїхати у Київ на два дні, бо знаєш, що тут триває життя. Чи якщо ти не можеш поїхати в Київ, то їдеш у Харків, який поруч, і думаєш: о, там біля госпіталю є кафе зі смаколиками, зараз я завезу пацієнта у шпиталь і туди забіжу. Ми всі шукаємо маленькі радощі. Тільки там, на війні, ти розумієш, наскільки це цінно…"

Про бренд HydroPeptide

Після початку повномасштабної війни чимало світових і міжнародних компаній рішуче відреагували на події. Так, американський бренд професійної космецевтики HydroPeptide зупинив постачання своєї продукції до країни-агресорки та будь-які відносини з нею, а компанія Alfa Development, дистриб’юторка HydroРeptide в Україні, доєдналася до боротьби українського народу на всіх фронтах — від воєнного до волонтерського. Зокрема, підтримала ГО "Жіночий ветеранський рух", перерахувавши кошти на пошиття зимової військової форми.

HydroPeptide — провідний преміальний бренд професійної космецевтики в США, який використовує досягнення епігенетики у створенні продуктів. Ефективна професійна лінія відзначена понад 40 нагородами в галузі косметології США. Це єдиний бренд на світовому ринку, до складу засобів якого належать 70+ видів високоефективних пептидів. Відмінною особливістю HydroPeptide є те, що пептидні комплекси в потрібній концентрації містяться абсолютно в усіх продуктах для догляду за шкірою.

Текст: Дарія Слободяник

Фотограф: Stephan Lisowski

Освітлювач: Oleksiy Kuzmenko

Стиліст: Vlad Askerov

Макіяж: Svetlana Rymakova

Зачіски: Sasha Vetrova

Продюсер: MarinaSandugey-Shyshkina

Популярне на VOGUE