Час починати підготовку до весни. І першим кроком може стати чистка гардероба, який пора перебрати, щоб звільнити місце для нових улюблених речей. Своїм досвідом поділилася б'юті-редактор vogue.ua, Олена Пономаренко .
Мій друг Костянтин – великий акуратист. Одного разу в спільній поїздці я побачила, як складена його валіза. Це була чиста досконалість, тріумф порядку над хаосом. Мене це захопило настільки, що я буквально благала його завести Instagram для публікації мотивувальних фото акуратно складених речей, відполірованої раковини або вишикуваного в ряд начищеного взуття. Але поки Костя думав над моєю ідеєю, його випередила така собі Марі Кондо. Ця японська дівчина, одержима наведенням порядку, перетворила своє захоплення на бізнес. Видала книжку "Викинь мотлох із життя! Мистецтво прибирання, яке змінить вас назавжди" і їздить по всьому світу з публічними лекціями, а також допомагає людям освоїти "мистецтво розчищення".
Якщо коротко, її тези полягають у тому, що кожна річ в будинку має приносити радість. А всі речі, які цього не роблять, повинні бути нещадно викинуті. Важливо: передавати батькам або родичам свої речі не рекомендовано, тому що ясно й так – вони осядуть тяжким вантажем у надрах вже їхніх квартир і будинків.
Я надихнулася й послідувала порадам Марі. Почала з гардероба. Поклала всі свої речі на ліжко (довелося спустошити антресолі, шафи й полиці) й почала їх сортувати. Процес виявився цікавим. Наприклад, чорне пальто oversize з шерсті, на яке налипали всі порошинки світу, я заштовхала у відро для сміття. І відчула, при цьому, екстатичний захват – так мені набридло нервувати через намагання привести його до ладу. Кілька предметів верхнього одягу я "заповіла" подрузі, оскільки знала, що їй вони подобаються й підходять за розміром. Настала черга взуття. За роки подорожей до Італії у мене зібралася значна колекція туфель Max Mara. Окрилена почуттям свободи й очищення, випробуваним кілька хвилин тому біля відра з чорним пальтом, я критично оглядала кожну пару й подумки питала себе, чи дарує мені вона почуття радості. На дванадцятій парі з'ясувалося, що ніякої радості мені взуття не дарує, та й носити мені, схоже, буде нічого.
Втім, мене це не зупинило. Я азартно сортувала блузи й футболки, сукні й штани, сумки і клатчі, чоботи й шкарпетки. З шкарпетками, до речі, виявилося потішно. Марі говорить, що одягу треба давати "відпочивати", а скручені равликом шкарпетки не відпочивають. Їх треба скласти по парах, згорнути акуратним стовпчиком – й зберігати вертикально. Як би смішно це не звучало, та метод спрацював. Тепер мій ящик для панчіх і шкарпеток мав вигляд таці з капкейками: акуратний, симетричний, хоч зараз у stories.
У процесі гардеробного детоксу я виявила пальто до підлоги, куплене в Парижі й несправедливо забуте; іспанський плащ, схожий на той, у якому позували моделі Гельмута Ньютона; довгі сережки, засунуті в клатч. І футбольні бутси чоловіка, які він вважав втраченими вже багато років. В якомусь припадку оптимізації простору я акуратно склала їх у дорожній рюкзак, і там вони чекали нового приступу очищення.
Після завершення процесу я виявила шафу, що дихає свіжістю – і 8 пакетів речей, які не приносили радості. Зате радість всередині мене буквально затоплювала хвилями. Це було чудове відчуття новизни, свободи, контролю над своїм життям. У детоксу був і побічний ефект. Уже зовсім скоро з'ясувалося, що носити мені дійсно нічого, і доводиться викручуватись, складати комбінації з нечисленних уцілілих речей. Але, звичайно, я накупила нових, шафа знову тріскається по швах, і настала пора нового детоксу. Тільки за своєю дюжиною пар туфель Max Mara я до сих пір сумую.