Жовтень — місяць боротьби з раком молочної залози. Це найпоширеніше онкологічне захворювання у світі, від якого щороку помирає понад пів мільйона жінок. Раніше вважалося, що рак — це хвороба старшого покоління, однак недуга молодшає. Все більше людей віком до 50 років страждають на різні форми раку: за останні три десятиліття кількість нових випадків захворювання в цій віковій категорії зросла на 79%. Про це свідчить дослідження, опубліковане в журналі BMJ Oncology. Аліна Маєр захворіла на рак в 32 роки та успішно подолала хворобу. Про свій досвід вона розповідає в цьому матеріалі.
Моя історія з постійними перевірками молочних залоз триває майже половину мого життя. Ще у 18 років у мене виявили перші фіброаденоми (щільні, еластичні, частіше заокруглені утворення в молочній залозі. — Прим. ред.), а у 20 років вони почали стрімко рости й збільшилися вдвічі. З того моменту я що пів року робила ультразвукову діагностику та проходила перевірки.
Після багатьох років життя з цією проблемою я знала кожне своє новоутворення, його розмір та місце розташування. Всього їх було по 7 в кожній з грудей. В грудні 2022-го, через три місяці після планової перевірки, я знайшла нове.Одразу пішла на УЗД — після обстеження щодо цієї пухлини вперше постало питання злоякісності. Але загалом тоді не було жодних ознак того, що зі мною щось не так. Лише певний час трималася субфебрильна температура (підвищення температури тіла протягом тривалого часу в межах 37,2—38,0 °C. — Прим. ред.), але я думала, що це було пов’язано з сезонною застудою. І все ж таки нова пухлинка відчувалася інакше, ніж інші.
Після УЗД я потрапила на консультацію до онколога. Лікар направив мене на тонкоголкову біопсію молочної залози, щоб отримати зразки клітин та дослідити, чи є вони злоякісними. За результатами гістологічного дослідження мені сказали, що все нормально, й на прощання додали: "Як народиш дитину, все мине".
Після цього я почала шукати нового лікаря. Мені порадили мамолога в Київському обласному онкологічному диспансері. Я зізналась йому, що хотіла б видалити фіброаденоми, а також міому матки — одночасно, щоб двічі не лягати під ніж. Ми все узгодили та почали підготовку до операції.
Напередодні мене направили на контрольне УЗД, аби розробити план операції та визначити всі пухлини. Під час обстеження лікар звернув увагу на розмір новоутворення, перевірив результати біопсії — і раптом сказав, що її результати можуть бути некоректними. З'ясувалося, що мене мали б направити на трепан-біопсію, з використанням товстої голки та спеціальних пристроїв, адже вона більш інформативна. Так напередодні операції я зробила дослідження. Наступного дня мені зателефонував лікар і сказав, що це рак.
У березні 2023 року мені підтвердили онкологію. Пам’ятаю, що я була неймовірно зла. Зла на лікарів, які кілька місяців тому сказали, що все нормально і я можу не перейматися. І попри те що мій стан суттєво не погіршився, було б краще все це швидше діагностувати та почати боротися з хворобою. Врешті, недбалість лікарів, до яких я тоді звернулася, могла призвести до жахливих наслідків.
Мені діагностували другу стадію раку. На щастя, він був гормонозалежний, а не потрійно-негативним, який вважається значно агресивнішим і прогнози з яким вкрай несприятливі. У мене був не найгірший варіант. Після КТ та МРТ з'ясувалося, що метастазів немає і лімфовузли чисті. Додатково я здавала аналіз на мутацію гена BRCA (за результатами такого Анджеліна Джолі свого часу видалила молочні залози). Я здавала свій ще й для того, аби зробити мастектомію одночасно з імплантацією — так ми вирішили з лікарем.
Після операції наступним етапом лікування були чотири сеанси хіміотерапії. Адже в організмі все одно залишаються ракові клітини, які потрібно вбити.
На цьому моє лікування не завершилося. Через те що моя пухлина була гормонозалежною, мені потрібно ще п'ять років бути на антигормональній терапії. Що 84 дні мені роблять укол, який зупиняє роботу яєчників. І щодня я п’ю пігулку, яка пригнічує синтез естрогену іншими органами. Це стан штучного клімаксу, який потрібен організмові для повного одужання.
У лікування є свої побічні ефекти. По-перше, "припливи" (раптове відчуття жару). По-друге, препарат, який мені спершу призначили, спричиняв сильні болі в суглобах, адже він "вимиває" кальцій з кісток. Лікарка перевела мене на інші ліки, але у них теж є побічна дія — наростання ендометрію, що може призвести до раку.
Окрім того, після операції мені довелося наново вчитися сприймати себе. Перед "хімією" я сама поголила голову, тому що знала, що рано чи пізно доведеться. Хоч я й мала нормальний вигляд, не відчувала себе собою в такому образі. Мені подобалися й мої власні груди. Коли операція — не власне бажання, а необхідність, усвідомлення цього болить.
Коли видаляють молочну залозу та вставляють імплант, між шкірою та ним лишається певна порожнина. Лише через пів року після операції я починаю звикати до відчуттів, що "між мною та мною" наче є ще щось. Це важко описати, але це не надто приємно. З’явилися великі шрами на тілі; я довгий час була постійно набряклою. Було складно терпіти фізичні болі, долати постійну втому, але водночас я розуміла, що це не зникне ні сьогодні, ні завтра. Мене дратувало, який вигляд я мала. Одне слово, приймати своє тіло було важко. Та шрами загоюються, час минає, все стає на свої місця.
Необхідно постійно робити чекапи. Я — яскравий приклад того, що це важливо та ефективно, адже всього за три місяці пухлина в моєму організмі доросла до другої стадії.
Рак молодшає. Рак може прийти до будь-кого, незалежно від стилю життя. Ніколи не знаєш, коли організм тебе підведе. Тому важливо контролювати здоров'я, щоб збільшити шанси на одужання та довге життя.