З настанням літа фото модних дівчат з’являються в нових — водних — декораціях. У мінісерії матеріалів vogue.ua героїні розповідають про своє захоплення водними різновидами спорту. Продовжує проєкт Олена Гайваненко-Кіперман з розповіддю про своє зачарування серфінгом.
"Вода — моя стихія. Мама народжувала нас із сестрою у воді, за методом Чарковського. До того ж я одеситка в п’ятому поколінні. З дитинства люблю дивитися на море, доторкатися до нього. Одеський пляж взимку — моє місце сили.
У нас дуже спортивна сім’я. Папа — спелеолог, дядько ходив на Еверест, мама в молодості захоплювалася скелелазінням. Всі вони прекрасно плавають, катаються на лижах — до того ж чорними трасами. Мене поставили на лижі в три роки: няні не було, а батькам дуже хотілося кататися, тож нам із сестрою довелося швидко вчитися. Відтоді не траплялося сезону, який би я пропустила. І в моєму Instagram-профілі серф і лижі позначені як улюблені різновиди спорту. Так часто буває: якщо взимку — лижі чи сноуборд, то влітку — сапборд або серф. До речі, багато хто із серфінгістів класно катається також на скейтборді. Але якщо зазвичай до цих різновидів спорту приходять у пошуках улюбленого навантаження й почуття балансу в усвідомленому віці, то в моєму випадку все починалося з дитинства.
На дошку я вперше встала в Андаї. Андай — серферське містечко на південному заході Франції, неподалік від Біаррица. Ми приїхали туди відпочивати, і я миттєво перейнялася духом цього курорту (там усі серфять) — відразу ж закортіло спробувати. Все виявилося простіше, ніж я думала: відразу встала й зловила хвилю. Далі каталася вже в Тель-Авіві. Проте на хвилі поки не полюю, відпочинок під серфінг не підлаштовую. Але хто знає, куди моє захоплення мене заведе. Багато хто літає кататися в Португалію, хтось любить Марокко. Біарриц, Англет, Гаваї — спортивний азарт розширює географію подорожей.
Вчитися краще з тренером та інвестувати саме в заняття, а не в купівлю власного борда: початківцю власна дошка взагалі не потрібна. Новачки зазвичай дивуються, коли після перших занять виявляють крепатуру в спині й плечах. Але саме ці частини тіла прокачуються в серфінгу якнайкраще — все тому, що до хвиль треба допливти. Крім того, цей різновид навантаження прекрасно розвиває координацію й допомагає пропрацювати дрібні м’язи-стабілізатори, зокрема й у зоні колін. А ще серфінг допомагає зібратися з думками — наодинці із собою й морем.
Для серфінгу не потрібна спеціальна підготовка, але людині спортивній, звісно, буде легше. Що стосується спорядження, то зазвичай треба гідрокостюм — вибирають його залежно від температури води. Місцеві серфінгісти в Біарриці катаються й узимку в дуже щільних костюмах, які залишають відкритим тільки обличчя. Багато хто плаває з берушами: вуха — слабке місце серфінгіста. Ще з неприємного — удар своєю або чужою дошкою, тому на перших заняттях завжди вчать правильно закривати голову. Але бувають і гірші травми — часто на пляжах можна побачити молодих спортивних людей без кінцівок: у теплих водах на серфінгістів нападають акули. До слова, альтернатива серфінгу є і в прісних водах: у Києві можна кататися на вейкборді або вейксерфі, коли хвилі на річці створює катер".
Довідка Vogue
Серфінг з’явився в Полінезії сотні років тому: на Гаваях досі дошки роблять вручну. Але серфінг — це і субкультура, і мільярдна індустрія: ціна на колекційні дошки може сягати десятків тисяч євро.