Fashion-журналіст Ліана Сатенштайн живе в Нью-Йорку та працює в Vogue.com. Вона частий гість Києва та Українських тижнів мод. Для Vogue UA Ліана розповіла про шлях, пройдений українською модою за останні п'ять років.
Коли взялась писати ретроспективу української моди, я зателефонувала Анні Октябрь і почула радість в її голосі. Радість проривалася навіть через перешкоди в WhatsApp. Анна переїхала нарешті у власну квартиру та, коли выдповыдала на мій дзвінок, якраз заносила в неї останню коробку. Втім, за п'ять років знайомства я зрозуміла, що життєрадісність – невід'ємна частина її натури. Всім своїм виглядом та особливо янгольським рум'янцем Октябрь випромінює позитив. Але зовнішність оманлива: цей янгол зовсім не витає в хмарах.
Я уявляю, як вона сама, без помічників, перетягує коробки з хати в хату, і згадую нашу першу зустріч 2012 року. Тоді я вперше приїхала в Україну, на Київський тиждень моди: мені вдалося зібрати грошей і до того ж отримати замовлення від Women's Wear Daily на зйомки київського streetstyle. А мрія написати про Анну Октябрь народилася ще раніше, коли я працювала над однією статтею в рамках стажування в Нью-Йорку і вирішила задати їй декілька запитань. І хоча ми спілкувалися електронною поштою, вона зуміла підкорити мене своєю пристрастю до японських тканин і романтичних суконь, які її надихають.
І ось я в Україні, беру інтерв'ю в Анни у її шоу-румі. Шкода, воно вийшло коротким: саме в той день у дизайнера був показ. Як тільки поговорила зі мною, вона спіймала на вулиці таксі, притягла до нього сумки з одягом (на вигляд кожна важила кілька тонн) – і почала жбурляти їх на заднє сидіння. Я допомогла. Ні команди, ні асистента – Октябрь працювала одна за всіх. Завантажилася – й поїхала на показ. А кілька років по тому її вже номінували на премію LVMH, її вітрини з'явилися в Browns, про неї написала оглядач Vogue, Сара Мауер.
Сама я дізналася про українську моду та дизайнерів на кшталт Анни Октябрь з презентації, яку знайшла в Мережі. У 2012-му я, тоді ще студентка, проходила практику в журналі, строчила статті про сукні на червоних доріжках – і весь час згадувала той дивний 2007 рік, проведений в далекій кримській Алушті. Там у мене сформувалося чітке уявлення про Україну, де жінки з целофановими пакетами снують по ринку, всі виключно в звіриних принтах. Минуло п'ять років, я нарешті просочилася в світ нью-йоркського глянцю і раптом запитала: а чи відбуваються в Україні тижні моди? І якщо так, на що це схоже?
На сайті Українського тижня моди я виявила "чорну" колекцію Юлії Паскаль. Надя Шаповал, зовсім ще дівчинка, вела за собою моделей, одягнених в прості маленькі чорні сукні, і в пір'ї, вирізаному лазером. Немов зграя ворон опустилася на подіум. Пізніше я дізналася, що дизайнерів підтримувала Дарія Шаповалова. "Це був ідеальний незалежний проект, який підірвав індустрію, змінив правила гри, вплинув на багатьох людей і сформував ціле покоління, – писала вона про запуск тижнів моди міжнародного рівня. – Я бачила, як люди працюють на знос, і захотіла використовувати всі свої зв'язки в цій сфері, щоби нове покоління дизайнерів нашої країни потрапило в об'єктиви".
Того ж 2012 року я сама побувала на Українському тижні моди і дізналася набагато більше про кожен бренд, а головне – про людей, які за ними стоять. Там була Яся Хоменко зі своїми яскравими, ексцентричними вбраннями, схожими на арт-об'єкти. Першу велику покупку я, до речі, зробила саме в неї – це були штани з логотипом шотландського футбольного клубу "Рейнджерс", причому я спеціально з'їздила за ними в її квартиру-шоу-рум. Там був Антон Белінський – енергійний хлопець з шаленою жестикуляцією та неймовірною інтуїцією, який першим наважився на стріт-кастинг. Там був Саша Канівський, який черпав силу в протиріччях і використовував в чарівно-грубих речах зі своєї чоловічої колекції шкіру найтоншої вичинки.
Пізніше, в 2013/2014 роках, відбулися протести на Майдані. Ці страшні події не зламали дизайнерів, а лише надихнули їх. Вони позначили Україну не тільки на політичній, а й на fashion-карті світу. Розквіт української моди припав на найважчі часи. Обстріл каменюками Белінський втілив на подіумі. Паскаль і Октябрь за допомогою Шаповалової зустрілися з Анною Вінтур в Парижі, й уже в 2015-му їх обох номінували на премію LVMH. А через рік номінацію здобув і Белінський.
І це ж далеко не всі імена. На Українському тижні моди я дізналася про ветеранів індустрії. Наприклад, про Лілію Пустовіт, яка використовувала кириличні українські мотиви в своїх колекціях задовго до того, як це стало трендом. Про Івана Фролова, який ставить грандіозні шоу на подіумах. Про Світлану Бевзу і Олену Реву. Список величезний.
Нещодавно склалася команда під назвою One Day Project, з Бєлінським на чолі. Саме він яскраво заявив нову модну платформу, коли представив колекцію весна-літо 2018 на пропахлому рибою й улюбленому киянами Житньому ринку. І в цьому весь Антон: він вміє знаходити красу в буденному. Завдяки One Day Project стали відомі такі проекти, як Drag&Drop і Subrosa. Запам'ятайте їх!
Багато хто вважав Україну тимчасовим проектом. Але країна вистояла. Вона значно міцніша, ніж можна було очікувати. І тепер уже заведено говорити не про "українських дизайнерів", а про "дизайнерів родом з України". Їхня творчість відтепер належить світу. Це величезний крок вперед. Їм вдалося розвіяти туман політичної пострадянської пропаганди навколо своєї батьківщини і вийти на власний шлях. А деякі українські бренди, що навіть не брали участі в Тижні моди, потрапили у великі західні магазини.
Особисто мені наймиліші пуховики Ienki Ienki, які я можу запросто купити у Barneys на Медісон-авеню. Тим часом мої американські колеги люблять Sleeper. А Віта Кін своїми вишиванками прославила національний український костюм на весь світ і надихнула десятки послідовників.
Сама ж Анна Октябрь досягла успіху на відомих міжнародних платформах. Мабуть, вона найяскравіше передає дух своєї країни тому, що відчайдушно б'ється і перемагає, коли все навколо проти неї. На питання, як Україна вплинула на її творчість, вона відповіла: "Україна – немов упаковка, в якій я живу. Саме вона спонукала мене весь час копатися в книгах і в самій собі. Вона переконала мене, що я повинна дуже багато знати. Навчила бути сильною, відважною і боротися за свою мрію. А ще – працювати в будь-яких умовах, що би не відбувалося навколо". Що ж, нам залишається лише спостерігати, як Анна і українська мода будуть розвиватися. Чекаємо, із затамованим подихом.
Текст: Ліана Сатенштайн
Колаж: Наталя Тюленєва