Остання крапля: що таке гіпергідроз і як з ним боротися
Стресостійкість цілком реально прокачати; "тримати обличчя" в пікових ситуаціях теж можна навчитися, але ось одна прикра деталь може видати хвилювання з головою — краплі поту на лобі й зрадницькі плями під пахвами. Гірше, якщо вони з’являються, коли взагалі не хвилюєшся, тоді лікарі говорять про гіпергідроз — підвищене потовиділення. Але й із цим діагнозом можна посперечатися. Як саме — знає Тетяна Святенко, професорка, докторка медичних наук, експертка МОЗу в галузі дерматології.
Якби люди розучилися пітніти або на своє бажання могли вимикати в організмі цю опцію, нічого доброго з цього не вийшло б. Поясню, чому. Разом з потом тіло позбавляється так званих токсинів, що утворилися в організмі через шкідливу їжу, забруднене повітря й ліки. Задля цього, зокрема, ми паримося в сауні й лазні. Крім того, людина, що не пітніє, просто не вижила б у сильну спеку, оскільки піт, як природний кондиціонер, зволожує й охолоджує шкіру. Процес потовиділення контролює мозок, який надсилає сигнали по симпатичних нервах до невеликих потових залоз на шкірі. Екзокринні (екринові) потові залози відповідають за терморегуляцію й розкидані по всьому тілу, але, мабуть, найбільше зосереджені на долонях, стопах і лобі: саме ці зони найбільше зволожуються. Апокринні залози розміщуються під пахвами та в інтимних зонах, їхнє завдання — не тільки виводити токсини, а й виробляти феромони. Загалом збільшення потовиділення — нормальна реакція на підвищення температури тіла і яскраві емоції — страх, занепокоєння, збудження. Причому це не означає, що людина має підвищену тривожність або хронічний стрес. Іноді занепокоєння з приводу пітливості породжує порочне коло, що погіршує стан.
Зазвичай я діагностую гіпергідроз, коли мокрий слід на одязі перевищує 5—10 см в діаметрі. А далі визначаю: це локалізований стан (пітніють певні зони: долоні, стопи, лоб, пахви) чи узагальнений (який стосується всього тіла). Точна причина гіпергідрозу невідома. Зазвичай стан проявляється в дитинстві або юнацтві й може поліпшуватися з віком. Відомо, що підвищене потовиділення всього тіла провокують деякі хвороби й гормональні стани (діабет, гіперфункція щитоподібної залози, менопауза). У цьому разі, щоб позбутися проблеми, потрібно подбати про здоров’я.
Більшість людей з гіпергідрозом намагаються розв’язати проблему за допомогою антиперспірантів. Головний їхній активний інгредієнт — хлорид алюмінію — звужує вивідні протоки потових залоз, і піт майже не виробляється. Але допомагають вони не всім. У таких випадках ми призначаємо сильніші препарати, які наносяться на проблемні зони вночі й підсушують шкіру. Останнє слово в темі антиперспірантів — засоби на основі алюмінію, що містять алое вера, з мінімальним подразненням шкіри. До слова, чутки про те, що антиперспіранти забивають пори, не дають шкірі дихати й навіть провокують рак, не мають під собою підстав. Так, протоки звужуються, але не закупорюються. Хоча алергічні реакції можливі.
Знизити активність роботи потових залоз дають змогу слабкі розряди електричного струму. Цей метод називається іонофорез. Процедура годиться здебільшого для долонь і стоп: зони, що пітніють, обробляють вологою губкою, до них під’єднують датчики, через які подають струм невеликої сили. Процедуру проводять щодня 10—20 хвилин двотижневим курсом, щоправда, ефект збережеться не довше ніж на півтора місяця. Потім все заново. На жаль, ця процедура забирає багато часу й не дає стовідсоткової гарантії, але усуває проблему на певний час. Ефективніші, на мій погляд, уколи ботулотоксину, що блокують активність ацетилхоліну — нейромедіатору парасимпатичної нервової системи, що віддає потовим залозам команду на вироблення поту. Немає сигналу — немає потовиділення. Але є нюанси: ботулінічний токсин вводять тільки в зону пахв, його не застосовують на долонях і ступнях, оскільки може викликати тимчасову слабкість у м’язах рук і ніг. Шкіру перед процедурою можна знеболити кремом-анестетиком або ін’єкцією, але часто це не потрібно, оскільки зона пахв не надто чутлива. Після процедури 2—6 місяців людина взагалі не пітніє й не пахне; пізніше лікування можна повторити.
Якщо інші методи неефективні, є радикальний засіб боротьби з підвищеним пітнінням — симпатектомія — хірургічне видалення вузликів нервів парасимпатичного відділу нервової системи, що відповідають за потовиділення. Від крапельок поту позбавляються стопи, пахви, долоні, обличчя. Карту потрібних точок позначає фахівець: центр керування порами стоп, наприклад, розміщений на попереку. Ефект довічний, проте це серйозна операція, яку виконують під загальною анестезією, і вона має низку ризиків. Не можна не зважати на можливе ушкодження нервів або ускладнення після загальної анестезії. Крім того, у багатьох пацієнтів розвивається компенсаторне потовиділення на інших зонах тіла. Решту хірургічних методів застосовують тільки щодо шкіри пахв. Вони полягають в усуненні пласта шкіри, що містить надактивні потові залози. А як же феромони? На щастя, на карті тіла є й інші ароматні зони. Згадаймо, Гумбертові подобався "каштановий аромат" волосся Лоліти? Річ у тім, що шкіра голови теж виробляє вабливі речовини, які осідають на волоссі після розчісування.
Замість або разом з усіма блокувальними процедурами рекомендую взяти на озброєння й інші методи боротьби із зайвим пітнінням. Вживати менше гострого й солоного — їжі, що стимулює роботу потових залоз. Суворо дозувати алкоголь і прянощі, здатні спровокувати приступ гіпергідрозу. Дуже стане в пригоді в разі підвищеного пітніння одяг з натуральних тканин і шкіряне взуття. До слова, є спеціальні абсорбувальні адгезивні підкладки та майки, що вбирають піт, — їх можна замовити в інтернеті. Для стоп добре використовувати абсорбувальні устілки з аналогічним впливом або шкарпетки з іонами срібла й мідною ниткою. Зміцнювати нервову систему теж не завадить: рідше нервуємо — менше пітніємо.
