Як лікування шрамів допомагає повернути собі звичне життя. Власний досвід

Національний реабілітаційний центр UNBROKEN у партнерстві з Благодійним фондом "Незламні" та L'Oreal Україна у жовтні 2023 року запустили Всеукраїнський соціальний проєкт "(Не) До краси", який має на меті повернути впевненість у собі людям, що мають шрами та рубці на обличчі й тілі від військових травм. VOGUE Україна розповідає історії героїв, які обрали боротьбу за те, щоб повернути свої колишні обличчя і тим самим посилити свій дух.

Анна Котова, 20 років, Сєвєродонецьк

У Zoom виходить чарівне дівча: мініатюрна (163 см), з довгим шовковим волоссям і пухнастими бровами. Анна із Сєвєродонецька, що на Луганщині. Війна заскочила її, коли вранці вона збиралася йти на роботу. Але почалось геть інше життя: їй довелося виїхати з рідного міста, пережити розлуку з рідними та поранення, наполовину втратити зір.

Коли ми питаємо Анну, який меседж вона хотіла би передати читачам, дуже серйозно каже: "Будь ласка, закликаю. Не нехтуйте сигналами повітряної тривоги. Це може вартувати вам життя або здоров'я".

Про початок війни

Спочатку дуже лякали сигнали повітряної тривоги та звуки вибухів. Багато часу довелося пересиджувати в сховищі. Але згодом стало ясно, що потрібно евакуюватися. Мої мама та бабуся вирішили залишатися, а ми з хлопцем переїхали у Дніпро. Там було набагато спокійніше, і, хоч ми спочатку дисципліновано бігали в укриття щоразу, як лунала тривога, згодом адаптувалися і часто не виходили навіть у коридор за правилом двох стін.

Про поранення

Так сталося і в той день, коли я втратила око й отримала множинні поранення. Це трапилось в мій 19-й день народження. Ми з коханим залишилися вдома. Не планували гучних святкувань, просто хотіли посидіти ввечері вдвох.

Зранку я приймала вітання телефоном; коли була на кухні біля вікна, подзвонила моя двоюрідна 7-річна сестра по відеозв'язку. Все було дуже мило, вона вітала мене і співала якісь дитячі пісні. Пам'ятаю, дивилась на себе у відображення фронтальної камери та думала: Нарешті я собі подобаюсь. Ось і волосся такої довжини, як я хотіла, і шкіра сяє, і взагалі, я така гарна.

Це було майже останнє, що я пам'ятаю. Пролунав вибух, і підлога вийшла у мене з-під ніг. Я навіть не зрозуміла, що сталося. Найстрашніше, що моя маленька сестра весь той час залишалася на зв'язку. Скло посікло усю мене, обличчям стікала кров, я ледве щось бачила.

Про лікування

Ми не одразу усвідомили, що це був страшний обстріл, коли ракета прилетіла просто в сусідній підʼїзд. Хлопець допоміг мені вдягтися, адже я була абсолютно дезорієнтована. Він взув мене, загорнув в якийсь одяг — на вулиці було холодно — і обережно повів через уламки, якими був усіяний під'їзд. Тільки вийшовши на вулицю, ми зрозуміли, в якій ситуації опинились: стало ясно, що вижити довелось не всім.

У дворі стояли "швидкі", і на мене навіть не одразу звернули увагу, адже я могла йти на своїх ногах. Дуже скоро з'ясувалося, що я втратила око.

Моя мама дізналась про вибух з якихось уривків новин, і довго не могла зв'язатися зі мною, щоб зрозуміти, що сталося. Коли ж врешті ми змогла зідзвонитися, обидві не могли стримувати сліз.

Про почуття

Я довго думала: як так, чому це мало трапитися саме зі мною, чому саме в мій день народження? Але згодом, коли я усвідомила масштаб загрози і ризиків, то зрозуміла: напевне, все ж пощастило залишитися в живих.

Про сприйняття себе

Після поранення я довго не хотіла дивитися на себе в дзеркало. Навіть у лікарні за кордоном завішувала дзеркала. Було дуже важко сприймати себе.

Колись давно, ще до поранення, я завжди знаходила недоліки у власній зовнішності. І лише після того як вижила, зрозуміла, яка я красива. У мене гарні очі, гарне волосся, все зі мною добре. Потрібно цінувати те, що є, і отримувати від того задоволення.

Про відновлення

Мене неймовірно підтримував коханий, поки я лікувалася за кордоном. Він щоденно дзвонив і писав, постійно залишався на зв'язку і навіть не зважав на те, що я змінилася ззовні.

Перед нашею зустріччю в Україні я дуже хвилювалася. Адже все стало на місця, коли ми обійнялись.

За понад рік мені зробили безліч реконструктивних операцій та виготовили протез ока. У проєкт "(Не) До краси" я пішла, щоб нарешті стерти з тіла шрами і рубці, які досі нагадують про той страшний день.

Думаю, важливо боротися за себе. Просто потрібно дати собі час, щоб пройти всі стадії горювання, — від заперечення, гніву, торгу і депресії до прийняття. Принаймні, так сталося і зі мною.

Сьогодні я бачу, як змінюється мій зовнішній вигляд і вчуся радіти тому, що маю, знову.

Олег Лутчин, 31 рік, Львів

На інтерв'ю в Zoom Олег приходить з тренування. "Сьогодні займався півтори години. Ходив на великих протезах, долав бар'єри — траву на вулиці, бордюри тощо". Олег — зі Львова, має трирічну доньку Вікторію та дружину Божену. "Живемо, займаємося поверненням до нормального життя після травми". Травмою він називає високу ампутацію обох ніг та численні поранення, що залишили сліди на його обличчі і тілі.

До початку великої війни він працював укладальником підлогових покриттів на великих об’єктах — лікарні, школи, спортзали. У лютому 2023-го вступив до лав ЗСУ. Його навчали як розвідника, але невдовзі направили до 214-го батальйону — штурмовиком на передову — в Бахмут. Штурмовики — це найскладніша робота на фронті, найризикованіша і найстрашніша. Олег прослужив 5 місяців, перед тим як отримав поранення.

Нині триває реабілітація Олега. З ним працюють фізичні терапевти. Ще один етап у його відновленні — це усунення слідів війни з обличчя, адже мʼякі тканини та носова перегородка пошкоджені уламками. В межах спільного проєкту Центру НЕЗЛАМНІ та L’Oreal Україна — "(Не) До краси" хірурги виконали йому операцію з реконструкції та пластики носа. А по тому спеціалісти Центру естетичної медицини Першого медоб’єднання Львова остаточно наведуть красу — зашліфують рубці та шрами.

Про страх

З 5 квітня по 7 серпня я перебував на бойових позиціях. П'ять місяців безпосередніх боїв — як оборонні завдання, так і штурмові.

Страх подолати дуже легко. — На "нулі" є розуміння: або ти, або тебе. Тобто ти просто йдеш і виконуєш свою роботу, бо на тебе сподіваються. Важливо, в якій команді ти працюєш, щоб мати можливість покладатися на когось і бути тим, на кого можна покладатися, — фактично у тебе з'являється нова сім'я.

Про поранення

Згадую про поранення без рефлексії, просто як про похід в кіно. Мені дали завдання провести інших бійців на позицію. Я вже знав ті маршрути напам’ять. Автомат, каску та бронік лишив на позиції: що ти легше, то швидше пробіжиш. Прибіг по бійців, попив водички, перекурили. Кажу: "Дивіться: йдете за мною, крок за кроком, я присів — ви присіли, я встав — ви встали. Жодних зайвих рухів". Проскочили за 15 хвилин. В окопі нас стало семеро. Я з краю.

Один з ворожих дронів, що завжди літали над позицією, помітив велику кількість людей – і почали атакувати. Граната потрапила мені просто під ноги. Я зміг її трохи відштовхнути лівою ногою, але боєприпаси поруч все одно здетонували.

Зразу наклав турнікети, — на одну ногу сам, на другу – попросив побратима. Була посічена права рука, наклав турнікети і туди. Заліз в нору, щоб мене не бачили зверху, але ноги лишилися в прохідній зоні в окопі. Ну і все. Єдина проблема була в тому, що через постійні обстріли евакуаційна група не могла до мене підійти. Досі пам'ятаю: зоряне небо, місячна ніч, і я молюсь: ну попади вже хоч раз по мені, бо я лежу і мучусь.

Мене виносили 11 годин, хоч до точки евакуації було всього шість кілометрів. Одну групу, що йшла до мене, розбили. Друга мусила повернутися, бо там теж з’явилися поранені. Третя група нарешті дійшла. По дорозі знову атакували дрони. Трьох з пяти хлопців, що мене несли, поранило.

Про лікування

У шпиталі в Констянтинівці мені ампутували ноги. Якби евакуація була швидшою, цього б не сталося, але дійти і забрати — проблема практично на всіх напрямках.

Через множинні поранення і велику втрату крові я мав ниркову недостатність і пневмонію, тому місяць провів в реанімації. Загалом 8 місяців в лікарнях, близько 25 операцій. Мене направили в шпиталь ім. Мечнікова в Дніпро, потім — в Київ і врешті до Львова, в лікарню Св. Луки.

Фонд Future for Ukraine дуже допомагав мені з відновленням: привезли в США, в Меріленд. Тільки приїхали, потрапили в клініку, зробили зліпок — і вже буквально на вечір я мав готові протези. Два місяці їх "заточували" під мене.

У мене дві пари протезів: одні – короткі, для домашнього користування, інші — високі, з електричним коліном. Досі вчуся ними користуватися. Дочка знає, що тато вже має гарні нові ніжки. Ганяємо з нею на подвір'ї: вона на велосипеді, кричить: "Тату, доганяй!"

Про шрами

Хтось думає: шрами не мають значення, хай залишаються. А я вважаю, що варто за себе боротися. Я завжди був красивий, я таким і буду. Все відновлю. Ось ще до стоматолога потраплю.

Про проєкт "(Не) До краси" я дізнався через медичного директора лікарні: мені показали фото інших корекцій, які робили пораненим, — до і після. Мені сподобалося, додало впевненості. Одразу подав заявку. Сказав: "Я готовий, робіть, що треба".

Пластична операція була складна і тривала понад 6 годин: хірурги відновили мені кінчик носу. Для цього довелося з лоба вирізати клаптик шкіри. Коли вперше себе побачив після, — злякався: вуха перемотані (звідти брали хрящову тканину. — Прим. ред.), ніс — теж; від лоба тягнеться трубка, щоб живити пересаджені тканини. Обличчя вкрите шрамами, — дружина називала мене "Сніжинка".

Але поступово-поступово, — і я бачу зміни, результати подобаюся все більше, і більше, і більше. Восени мені ще проведуть лазерну корекцію, шліфування шрамів — коли не буде сонця.

Про плани і мрії

Вчуся ходити, постійно тренуюся. Мрію сісти за кермо.

Все залежить від людини. Якщо людина по життю нитік, то весь світ має крутитись навколо неї. А комусь жодні ампутації не завадять жити далі.

До Центру НЕЗЛАМНІ Олег прибув у все ще вкрай важкому стані. Ось що розповідає хірург Мар’ян Кузьмак:

"Стан пацієнта ускладнювала мультирезистентна бактеріальна інфекція, яка не контролювалася антибіотикотерапією. Це сильно вплинуло на роботу легенів та нирок. У Дніпрі він проходив процедуру гемодіалізу. Коли він надійшов до нас, роботу внутрішніх органів підтримували апарати. Десять днів він пробув у нашій реанімації. Спершу мусили побороти інфекцію. А коли нам це вдалося, ми закрили дефекти мʼяких тканин, що виникли після ампутації кінцівок".

Про проєкт

Щодня українці гинуть та страждають від російської агресії. Доки триває війна, кількість шрамів та рубців, що їх залишають по собі ворожі удари на тілах наших громадян, лише примножуються. Серед постраждалих від війни — жінки та чоловіки, які щодня бачать у дзеркалі нагадування про пережите.

Вони прагнуть стерти цю пам’ять ці своїх тіл та облич. Попри це часто чують фразу "головне, що жива", — тоді як вони мають велике бажання повернути собі себе. Допомогти їм у цьому покликаний соціальний проєкт "(Не) До краси".

Кожен учасник та учасниця проєкту "(Не) До краси" отримує консультацію кваліфікованих спеціалістів із пластичної хірургії, естетичної медицини, ментального здоров’я та, за потреби, інших лікарів. Залежно від наслідків фізичної травми обирають індивідуальну тактику лікування: оперативні втручання, шліфування рубців, косметологічні процедури. Пацієнти матимуть змогу відвідати сеанси тілесно-орієнтованої та розмовної психотерапії, де їм допоможуть повернути впевненість і знову прийняти себе та своє тіло. Всі ці послуги надаються на безоплатній основі.

Щоб стати учасником проєкту, достатньо заповнити заявку за посиланням.

Фото: Elena Subach @elenasubach

Стиль: Sasha Dudchenko @sashadudchenko

Макіяж: Ivanna Mamchuk @ivannamamchuk

Зачіски: Lizaveta @lizavetamua

Відео: Ivan Pokryvka @ivan_pokryvka

Освітлення: Viktor Orlov @_viktororlov_

Асистентка стиліста: Anastasiia Oliinyk @anastasiia.olnk