Наприкінці серпня на Центральному залізничному вокзалі Києва з’явиться монументальне полотно Лесі Хоменко. Vogue.ua завітав до майстерні художниці просто на вокзалі, щоб побачити, як народжується робота.
Вже майже місяць мисткиня Леся Хоменко починає свій ранок о 9:00 на Центральному залізничному вокзалі Києва. Тут, у "Червоній залі" на другому поверсі, розташована тимчасова майстерня, де художниця створює наймасштабніше полотно у своїй практиці — завбільшки 21 на 12 метрів. Роботу "Рух", що є метафорою українського суспільства, яке згуртовується навколо спільної мети — захисту держави, 44-річна Хоменко називає найскладнішою за всю свою практику.
Леся, представниця відомої української творчої династії Хоменків, співзасновниця художнього об’єднання Р.Е.П., номінантка премій PinchukArtCentre Prize у 2009, 2011 та 2013 роках, працює по 10 годин на день, зранку до вечора. Величезне полотно розтягнуте на підлозі та займає половину "Червоної зали" вокзалу, навкруги — відра з фарбою, саморобні пензлі незвичайного розміру, адже працювати стандартним інструментом із тлом заввишки 20 метрів неможливо. Щоб мати змогу бачити усе полотно, Леся прикріпила камеру GoPro до 6-метрової палиці: камера знімає зверху загальний вигляд полотна — і Хоменко час від часу переглядає його на телефоні.
Масштабне абстрактне полотно, що зображує людей у динаміці, буде встановлено у величезному вікні в холі вокзалу, навпроти сходів та ескалатора до перонів. За словами мисткині, робота символізує рух, у якому перебуває українське суспільство, і ті зміни, які з нами відбуваються щодня. "Міняються ролі — хтось стає волонтером, хтось лікарем, військовим, а хтось — художником, — міркує Хоменко. — Це історична трансформація, яка унаочнюється в особистих історіях".
Полотно "Рух" створено в межах колаборації PinchukArtCentre та Укрзалізниці, куратор проєкту — Бйорн Гельдхоф. Це не перша мистецька робота на Центральному вокзалі: раніше в межах цієї співпраці були реалізовані відеоінсталяція "Прибуття" Яреми Малащука та Романа Хімея, а також скульптура "Воля" Олексія Сая. Перемовини про проєкт тривали майже рік. Навесні Хоменко, яка зараз мешкає в Сполучених Штатах, почала роботу над ескізами — працювала над ними у своїй майстерні у Вест Вілледжі.
Леся, чиї роботи виставлялися в Українському музеї в Нью-Йорку і в дрезденському Альбертінумі, демонструвалися в межах паралельних подій 59-ї та 60-ї Венеційської бієнале та в Європейському парламенті; а також зберігаються в публічних колекціях музеїв M HKA (Бельгія), Музею Людвіга (Угорщина) та Альбертінума (Німеччина), відверто каже: Центральний вокзал у Києві — найскладніший публічний простір, з яким вона працювала, адже "для кожного українця в часи повномасштабної війни це місце особистих переживань, болі, розлуки".
"Коли ми з Бйорном почали обговорювати цей проєкт, моєю першою реакцією було "вау". Але щойно я взялася працювати над ескізами, зрозуміла, що окрім формальних викликів та фізичного навантаження цей проєкт матиме й особисті тригери. Адже вокзал — те місце, де я часто плачу", — зізнається мисткиня, яка в лютому 2022 року разом із донькою евакуювалася з Києва, а її тодішній чоловік, художник Максим Роботов, долучився до Збройних Сил.
"Пам’ятаю, я дуже плакала на варшавському вокзалі у перші місяці вторгнення. Дивилась, як волонтери допомагають українцям, і це викликало і тепло, і розпач. А сьогодні, особливо коли живеш далеко, на контрасті є відчуття, що вокзал — це портал, через який я ніби потрапляю в інший світ".
Обличчя людей, зображених на полотні, глядачі навряд чи впізнають — вони розмиті, бо ті спускаються ескалатором, перебувають у русі. Проте їхніми прототипами стали реальні люди: військові, залізничники, волонтери, діти, рятувальники ДСНС. Разом із командою мисткиня зняла їх у спеціальному фотозніманні, а вже працюючи над живописним полотном за допомогою методу деконструкції "перетворила майже на абстракцію". "Я хочу знайти нову візуальну мову, через яку можна говорити про суспільство в історичні моменти. Я уявляю це зображення як нескінченний ескалатор, яким рухаємося всі ми".
Леся каже, що під час роботи їй важливо бути чутливою до простору вокзалу, адже люди, які приїздять сюди, наприклад, зі Сходу, зовсім не очікують побачити тут мистецтво, яке може бути для них щемким. "Звісно, художник не мусить подобатися всім, але білий куб галерейного простору, тобто автономія мистецтва, зазвичай дає тобі певний захист. У музеї й галереї люди приходять більш підготовленим, а в публічному просторі не очікують побачити певні тригери. Тому моя критичність як мисткині в цьому випадку полягала радше у формальному підході, ніж у змісті цієї роботи. Я намагалася максимально деконструювати ідею монументальної презентації мистецтва".
Для виставки в PinchukArtCentre Леся Хоменко створила в майстерні на залізниці ще одну нову роботу — 30-метрове живописне полотно у формі траншеї, що буде представлене в артцентрі як імерсивна інсталяція. В основі цієї роботи — документальне 2,5-хвилинне відео бою в траншеї, зняте Третьою штурмовою бригадою та наявне у вільному доступі, з яким працювала мисткиня. Виставка, яка відкриється в PinchukArtCentre 28 серпня, представить роботи художниці з 2006 року й до сьогодні.
Фото надані пресофісом Укрзалізниці