Революційні зміни, започатковані феміністськими рухами, спалахнули на соціальній, політичній та художній сценах в 1970-х роках і глибоко перелаштували гендерну динаміку і політику. Це безстрашно творче, радикально налаштоване покоління проклало шлях до того, щоб голоси жінок були почуті, а їх права – визнані.
На знак поваги до цього революційного моменту в Центрі сучасного мистецтва в Мілані відкрили виставку "Несподівана тема: мистецтво і фемінізм 1978 року в Італії" (The Unexpected Subject: 1978 Art and Feminism in Italy). Це перша виставка про відносини між феміністськими рухами і образотворчим мистецтвом в Італії, каталізатором якого став 1978 рік. Того року італійський парламент затвердив закон про добровільне переривання вагітності, йому передували референдум про розлучення і реформа сімейного права. Жорсткі акції жіночих організацій і феміністських груп радикально змінили італійське суспільство.
Світ мистецтва був однією з рушійних сил жіночої активності, що намагалася зламати патріархальний вплив. Мистецтвознавець Карла Лонзі вважається однією з найвпливовіших прихильниць руху. 1970 року вона заснувала разом з художницею-абстракціоністкою Карлою Аккарді радикальну групу під назвою Rivolta Femminile ("Жіноче повстання"), а 1974 року опублікувала феміністський маніфест Sputiamo su Hegel ("Давайте плюнемо на Гегеля"). За нею, 1978 року, майже 80 жінок-художниць вперше представили свої роботи на Венеційській бієнале. Виставку під назвою "Матеріалізація мови", яку координувала Мірелла Бентівольо, голосно розкритикували. Її назвали Il Ghetto Rosa ("Рожеве гето").
В експозиції міланського Центру сучасного мистецтва, координаторами якої є Раффаелла Перна і Марко Скотіні, представлені роботи понад 100 художниць: відеоролики, фотографії, перфоманси і змішані медіа. Достаток форматів демонструє провокаційні, але елегантні експерименти.
Серед безлічі знакових робіт, представлених на виставці, виділяються вербально-візуальні ансамблі Кеті Ларокки і Люсії Маркуччі; чорно-білі світлини фотографів Паолі Маттіолі, Лісетти Кармі і Лібери Мазолені; химерні, але тривожні твори Клемен Паррокетті і Діани Бонд.
Також дуже гострий і напружений вигляд має робота Бьянки Пуччареллі ака Томазо Бінги. У серії фотографій 1976 року Scrittura Vivente ("Живий лист") вона відобразила себе з подругою Веритою Монселлес, вони створили з оголених тіл літери. Зображення обирала креативний директор Dior, Марія Грація К'юрі, як прикраси павільйону, встановленого в садах Музею Родена в Парижі для презентації колекції Dior осінь-зима 2019/2020.
К'юрі, віддана феміністка, зіграла важливу роль у спонсоруванні виставки. "Як перша жінка, яка очолила Dior, я зіткнулася з тим, що означає бути жінкою в чоловічому світі, мені довелося задуматися про жіночність і про дизайн для жінок, – сказала вона. – Жінки-художниці з їх досвідом і баченням допомагають нам розуміти і краще "читати" самих себе; вони безумовно надихнули мене задуматися про мою місію. Нам ще багато потрібно зробити. І, можливо, мода з її популярністю допоможе донести наші ідеї".
Виставка "Несподівана тема: мистецтво і фемінізм 1978 року в Італії" триває у Центрі сучасного мистецтва в Мілані з 4 квітня до 26 травня 2019 року.
За матеріалами: vogue.com