Сучасні художники епохи Instagram переосмислюють дійсність незвичайними методами: схрещують минуле з сьогоденням, придумують новий світ і вірять в силу слова. А в них вірять модні бренди.
Чи володіють художники даром передбачення? Чи їх доля – лише методично документувати дійсність, що оточує нас? Трапляється, що обидва цих майже полярних поняття – перше з метафізичного майбутнього, а друге з відчутного сьогодення – дивним чином переплітаються. Приклад подібного художнього синтезу – роботи Коко Капітан: в своїх фотографіях вона чітко ловить таке важливе для сучасної молоді "тут і зараз", а в серії живописних полотен – намагається "зробити текст таким же актуальним, як і зображення". Смілива заява для 26-річної художниці в епоху Instagram.
"Я належу до покоління, для якого картинка завжди буде важливішою, – каже Коко. – Здається, зараз всі фотографують замість того, щоб писати". Вона народилася в іспанській Севільї, а в 17 років переїхала в Лондон і вступила на курс фотографії в Лондонський коледж моди, але закінчила навчання вже в престижному Королівському коледжі мистецтв. Замість того, щоб просиджуватись в університетських стінах, Коко Капітан щосили знімала і вже до випускного курсу рік тому встигла не тільки зробити студентське портфоліо, але і похвалитися роботами для Vogue, The New York Times Magazine і DAZED.
Проте на fashion-фотографії Коко зупинятися не збиралася, незважаючи на те, що вона не тільки давала їй можливість самовиражатися, але і непогано годувала. "Живопис завжди був моєю пристрастю, – зізнається вона. – За допомогою фотографії ти поміщаєш світ в рамку, тоді як з живописом повинен створити весь світ з чистого аркуша. Думаю, що зараз цифрові технології зробили живопис ціннішим, ніж коли-небудь. У нас все ще збереглися сильні симпатії до ідеї майстерності, і живопис тут відіграє величезну роль. Сьогодні ми витрачаємо неймовірно багато часу на цифрові пристрої, але я, коли перебуваю в галереї, не хочу дивитися в екран".
Свої фотографії в Instagram Коко справно розбавляє слоганами, а також намагається показати, що красу живописного пейзажу, чи морська гладь, чи бурхливий океан, можна передати тільки словами. Слово для неї замінило яскравий, потужний експресіоністський жест, коли художники випліскували на полотно півбанки фарби і несамовито проходили по ньому широким пензлем. У неї ж замість цього – ідеально підібрані фрази. Її слогани можуть нагадати точно вивірені, ніби вирізані скальпелем, роботи американської концептуальної художниці Дженні Гольцер, світлодіодна інсталяція якої Protect me from what I want ( "Захисти мене від того, чого я хочу") на величезних білбордах Таймс-сквер в 1985- 1986 роках разюче актуальна до сих пір і, очевидно, ще довго протримається в списку найкращих творів мистецтва, що в ролі головного елемента використовують слово.
Замість розгонистих і безкомпромісних плакатних шрифтів Гольцер у Капітан – ніби боязкою дитячою рукою виведені рисочки, які складаються в не менш важливі і помітні заяви. Світову популярність їй приніс слоган "Що ми будемо робити з усім цим майбутнім?", придуманий для капсульної колекції модного бренду Gucci, він же став величезними графіті-білбордами в Мілані і Нью-Йорку в рамках проекту Gucci Wall Art, що порушує надзвичайно актуальне екзистенціальне питання.
"Іноді я просто записую все, що спадає на думку. В інших випадках я годинами аналізую слова або пропозиції, – пояснює свою художню методику Коко. Для неї слова надзвичайно цінні, вона вірить, що якщо зібрати їх в правильному порядку, то вони можуть стати лінгвістичним шедевром, схожим на живопис. Коко заворожує те, як люди говорять, і те, що для них це так природно; її захоплюють ті, хто, хоч не володіють мовою ідеально, висловлюють складні емоції за допомогою обмеженого словникового запасу і неправильної граматики. Ця дивовижна точність "мовних" робіт художниці вразила і Алессандро Мікеле, креативного директора Gucci. Алессандро і Коко пов'язує не тільки fashion-співпраця: її фрази прикрашають стіни старовинного флорентійського палаццо, в якому в січні цього року замість музею марки відкрили Gucci Garden Galleria – інноваційний простір, що поєднав у собі традиції і сучасність, магазин унікального одягу і аксесуарів, виставковий простір, а також ресторан, кухню в якому поставив тризірковий мішленівський кухар Массімо Боттура.
Через схожу машину часу проходять образи з малюнків Ігнасі Монреаля – ще одного художника, роботи якого стали основою не тільки для лімітованої колекції #GucciHallucination, але і для рекламної кампанії бренду сезону весна-літо 2018. Моделі з подіуму раптом виявилися в своєрідному Задзеркаллі – Ігнасі вміло вписав їх в художні традиції і сюжети минулого. Але його картини, при цьому, не нагадують сатиру на полотна гіперреалістів. Навпаки, крутий заміс минулого і сьогодення має неймовірно свіжий вигляд.
З тих пір як Алессандро Мікеле 2015 року став креативним директором Будинку, курс Gucci дуже змінився. Частиною цих змін стало співробітництво з молодими художниками, яких Мікеле знаходить в основному в Instagram. Дизайнер розповідає, що з ними у нього однакове почуття прекрасного, і зізнається, що закоханий в роботи кожного.
Саме в Instagram Мікеле знайшов ще одну художницю – Гелен Дауні, відому під псевдонімом Unskilled Worker. Вона працює в неопримітивістській манері. Її зворушливі малюнки – вшанування минулого. У них художниця з дитячою безпосередністю розповідає про найважливіше – про те, що світ навколо може бути казковим, треба тільки докласти до цього трохи зусиль, і що любов неодмінно переможе. Алессандро Мікеле знайшов Гелен ще 2015-го і запросив для участі у виставці No Longer / Not Yet, яка відкрилася в Шанхаї в жовтні того ж року. А в жовтні цього в онлайн-магазини марки надійде ексклюзивна колекція, що складається з 40 предметів, малюнки для яких створила Unskilled Worker.
Придуманий світ завжди був частиною світу моди. І якщо у Ігнасі Монреаля він проявляється в наче ожилих полотнах прерафаелітів, а у Гелен Дауні – в її дитячих малюнках, немов знайдених на горищі у бабусі, яка зберігала все, що пов'язано з улюбленою онукою, то Коко Капітан одного разу придумала собі братів-близнюків, яких у неї ніколи не було. Їх зображення ожили в cover story для арт-номера Vogue UA.
Зйомка відбулась на віллі в передмісті Лондона. Саме в такому будинку Коко могла б жити зі своїми вигаданими братами. Для зйомки їх роль виконали друзі Коко – брати-близнюки Ян Едуард і Ерік Еммануель. І якби у Коко насправді були брати, вона б їм сказала: "Ідіть зі мною, не залишайте мене". В невизначене майбутнє йти разом справді якось простіше.
Текст: Александр Щуренков
Фото надані Gucci