... на Личаківському кладовищі тривала приватна екскурсія. Гід-поляк розповідав подружній парі туристів про життя художника Леопольда Левицького. Свій монолог він завершив чудовою фразою: "Цей пам'ятник, присвячений майстру, символізує не лише дві великі літери "L". Якщо придивитися, то очевидно, що це два крила". Чому неодмінно слід з'їздити до Львова в музей Леопольда Левицького, розповідає Світлана Старостенко.
Леопольд Левицький, художник польського походження, – майстер офорту, ліногравюри, монотипії; автор безлічі книжкових ілюстрацій до видань Івана Франка, народних казок. Десять років тому про нього майже не говорили, а тепер, завдяки популяризації української графіки, він затребуваний у колекціонерів. Левицький народився в Тернопільській області 1906 року й навчався у Краківській академії мистецтв. Пізніше перевівся до паризької філії академії, де вивчав графічні техніки. Вплинули на його ранню творчість Анрі Матісс і Фернан Леже.
Від одного із збирачів гравюр я дізналася, що у Львові є меморіальний музей – і тут же вирішила їхати. Як після концерту улюбленого музиканта яскравіше сприймаєш його творчість, так і відвідування будинку-музею дає об'ємніше розуміння творів улюбленого митця. Художник оселився за цією адресою через рік після закінчення Другої світової війни і жив тут все життя. Через 16 років після смерті графіка, 1989 року, з'явився цей меморіальний музей.
У першій залі експозиції, яка слугує вітальнею-кабінетом, я побачила роботи довоєнних років. В основному це офорти на актуальні теми часу, що відбивають модну тоді течію – експресіонізм. Живописних робіт того періоду всього кілька, і вони ще більше експресивні – розмашистий мазок, контрастність кольору. Але тривожність творів ніяк не вплинула на загальний настрій. Завдяки збереженим меблям, посуду і особливо друкарському верстату, в кімнаті відчувалася безтурботність. Мабуть, це та атмосфера будинку, яку створювала дружина художника, Геня Левицька, яка стала йому вірним союзником.
У наступній залі більше мальовничих і акварельних робіт, яскравих і теплих, вже повоєнного періоду. "Відлига" пізніх 50-х років залишила свій слід. Особливо гарні монотипії, які він почав робити один з перших у Львові. Розвиток цієї техніки Левицьким – його внесок в українське мистецтво того часу. Роботи в третій залі вказують, що до кінця життя він залишався вірним своїй любові до дружини, батьків, адже продовжував створювати їхні портрети в різних техніках. Повсякденні сюжети з життя звичайних людей – ця тема пронизує усю творчість Левицького. Є в них і іронія, і розчулення, відчувається легкий характер автора.
У долі цього художника не сталося гучних арештів і небезпечних переслідувань владою; про нього, як про "улюбленого художника", не говорив Пікассо (як це часто згадують у життєписах Марії Примаченко та Катерини Білокур); він не показував робіт у паризькому Салоні Незалежних, як знаменитий розвідник і художник Микола Глущенко. Словом, нічого такого, чим рясніють біографії його сучасників, художників, що народилися у розквіті ХХ століття, і чиє становлення і зрілість припали на роки війни. Але як великий майстер, Левицький вплинув на розвиток української графіки та мистецтва свого часу в цілому. Крім графіки (а художник залишив величезну спадщину – близько семи тисяч творів), він цікавився та займався скульптурою, журналістикою і громадською діяльністю.
Якщо говорити про цінність творів, не можна не згадати і про ціни. Ціни на графіку Левицького починаються з трьохсот доларів і сягають півтори тисячі – саме за стільки минулої весни продали гравюру "Мати" на торгах у "Дукаті". В аукціонному домі "Золотое Сечение" за останні три роки графіку Левицького представляли сім разів. І всі ці лоти продали. Мерзлякуваті тридцяті і стильні шістдесяті – роботи різних років однаково хвилюють сучасних колекціонерів. Хіба що ранні роботи трапляються рідше, тому вони і дорожчі.
Мені пощастило потрапити в музей Левицького на заході сонця. Сонне золотаве світло робило квартиру митця надзвичайно затишною, навіть обжитою. Спотворивши колір акварельних робіт, воно залишало відблиски на офортах та відтворило атмосферу будинку, в якому, як і раніше живуть, працюють і люблять.
Текст: Світлана Старостенко