23 грудня після першого етапу реставрації відкрили Національний художній музей. Який вигляд має оновлений музей і нова виставка, "Явлення. Пам'ятки Братського монастиря", можна побачити в репортажі Vogue.ua.
Улюблений музей на Грушевського тепер правильно називати NAMU (National Art Museum of Ukraine). 2018 року тут минув перший етап реставрації: оновили дах і мармурову підлогу, поставили нові двері (розкішні старі, які напевно пам'ятає уважний відвідувач, зберегли у фонді музею), зробили ремонт у вестибюлі і аванзалі. Для вестибюля, розповіли на прес-конференції архітектори Олексій Биков, Павло Величко та Олександр Бурлака, вибрали холодний блакитний колір – колір "норвезького моря": відкритий і приємний. Це правда: вестибюль тепер настільки красивий, що з музею просто не хочеться йти. У такому ж відтінку виконані і зроблені на замовлення меблі – тумби та стійка для реєстрації, дуже інстаграм-friendly.
Разом з реставрацією в музеї трапився і довгоочікуваний ребрендинг. З'явилися персональні шрифти, нова абревіатура, айдентика і мерч – чашки і блокноти, календарі, постери і навіть шкарпетки з гусьми вже навесні можна буде купити в сувенірній крамниці NAMU. Ребрендинг художнього музею підготували в креативному агентстві Banda. Українське мистецтво заслуговує значно більшої уваги, ніж має сьогодні, а за кожним експонатом музею таяться історії, гідні серіалів Netflix – впевнений керівник агентства Banda, Павло Вржещ. До слова, в процесі співпраці NAMU і Banda з'ясувалося, що прадід Павла, Євген Вжрещ – художник, чиї роботи теж перебувають у фонді NAMU. Коло замкнулося.
23 грудня в музеї відкрилася виставка "Явлення. Пам'ятки Братського монастиря" – це унікальна колекція барокового мистецтва з київського Братського монастиря, який був на Подолі. Монастир заснували 1615 року, а 1920 року він припинив функціонувати, 1935-го, коли столицю радянської України перенесли з Харкова до Києва, був знищений – так Київ втратив одну з ключових пам'яток архітектури бароко. Історія з іконами, окладами, книгами і хрестами, які були в монастирі, а потім зникли, а також процес їх ідентифікації – схожі на музейний детектив.
Цікавим детективом став для співробітників музею процес реставрації. "Коли реставруєш ікону, дуже важливо зняти верхній шар захисного лаку так, щоб показати оригінальні кольори, – розповідає Галина Белікова. – Протягом століть вважали, що всі ікони – дуже темні, похмурі, але на початку ХХ століття іконопис раптом всіх вразив – реставратори показали, якими яскравими насправді можуть бути ікони". Ще одна загадка – як дістатися до самого оригінального шару? "У ХХ столітті ікони часто переписували, наносили на оригінальні лики все нові і нові зображення, які здавалися художникам доречними. Коли реставратор починає роботу, перед ним стоїть дилема – який шар зберегти, що представляє справжню художню цінність? Завжди хочеться дістатися до оригінального шару ... ". Галина розповідає, як в процесі роботи вони з колегами бачили через рентген унікальні лики, але дістатися до них реставраторові не так просто, а звичайному глядачеві без спеціальної техніки не покажеш.
Підкреслити красу ікон та окладів на виставці запросили молодого художника Івана Світличного, який працює зі світлом, звуком і скульптурою. Він придумав світлову інсталяцію, яка повторює рух сонця в просторі храму. Також Іван розробив дизайн виставки: неймовірної краси ікони в музеї висять на стінах глибокого багряного відтінку.
Виставка триватиме до 31 березня.
Фото: Юрій Яцкулич