Українська художниця Юлія Бєляєва – автор інсталяції Our Lady: 3D скульптур Cate Underwood для виставки "Україна в моді".
Для виставки художниця @julia.beliaeva.art відсканувала модель Cate Underwood і створила три 3D скульптури для віртуальної реальності. Одна з них надрукована для виставки. Проект став продовженням фотосесії березневого номера Vogue UA 2018. Як проходила робота, Юлія Бєляєва розповіла сокуратору виставки Тетяні Соловей.
Про себе ти говориш, що працюєш на стику сучасного мистецтва і науки. Це як?
Мені подобається комбінувати різні технології – я не просто створюю 3D об'єкти або віртуальну реальність. Все підпорядковано ідеї, заради якої я вибираю методи. І я не люблю бруднити руки (сміється). У мене класична освіту – живопис і малюнок – але в певний момент я не побачила в цьому напрямку ніякого розвитку для себе. Складно після 3D повернутися в 2D графіку.
Ми живемо в епоху, яку називають post-human: можна надрукувати собі протез або внутрішній орган, наприклад. Ми майже стали теріинаторами.
Я трохи пост-гьюман – у мене є зубний імплант. Ця реальність дуже цікава. Довгожителі майбутнього будуть вкладати гроші в медицину такого рівня і зможуть дожити хоча б до 200 років. У цьому буде бар'єр класового поділу.
Вони будуть тратитись не на діаманти і автомобілі, а нові нирки?
Наприклад – так. Мені подобається думати, що мистецтво – це криве дзеркало світу. Воно відображає сучасний світ, але не як літопис, а з боку людини – її фобій або надій.
Ти, по суті, працюєш з дуже видовищним медіумом – віртуальна реальність в гіпермаркетах представлена як атракціон.
Ідея проекту для журналу якраз була в грі з цим атракціоном. Для мене віртуальна реальність – щось зі сфери сновидінь. Ніякі з сучасних медіа не дають такого ефекту занурення. Це складно описати або зафіксувати.
Як виникла назва Our Lady?
Цього літа я побувала в Карпатах. Мене захоплювали капличкі зі статуєю Діви Марії – вони були в кожному третьому дворі. У проекті для Vogue ми загравали з традиційними образами жінок: Оранти, Берегині (або Батьківщини-Матері) і Нареченої (підглянутої на однойменній картині Кричевського). Якщо дивитися на них з позиції поп-арту, вони міцно вписані в масову культуру – як і образ Діви Марії. Тут є гра зі словами "ікона стилю". Мене захоплює стиль Кейт, і цю "іконність" хотілося передати. До того ж, хотілося впровадити надихаючий посил про те, що жінки сьогодні самі можуть вирішувати, який вигляд їм мати. Не озиратись на образи гіпертрофованої цнотливості чи чесноти з минулого. Моя робота – про те, що жінка сама себе може канонізувати. Навіть була ідея зробити стилізований вівтар для скульптури. І мені подобається, що скульптура виставлена поряд з Лаврою – так між локацією і роботою трапився сюррелістичний діалог.
Всі ці смисли добре поєднуються з головним жартом в описі виставки на вході в експозицію: "як Вог на душу покладе", або "журналіст від Вога".
Технології – це нова релігія. Людина в них вірить, і вони можуть дарувати чудо – зцілення, наприклад. І мені подобається, як вони дозволяють працювати з історією. Намитки (традиційні головні убори) в інтерпретації в білому кольорі для журнальної зйомки отримали продовження в проекті віртуальної реальності.
Ми традицію пролонгували в невизначене майбутнє.
І без шароварщини! Тема намиток не сильно популяризована. Їх форма – сама по собі скульптура. І коли їх бачиш в білому кольорі, розумієш, як українська традиція перегукується з іншими культурами – тим же голландським живописом.
Відвідувачі говорили, що Кейт не дуже схожа на себе у вигляді скульптури. Чи є цензура "фотошопа" у віртуальній реальності?
У мене є альбом про історію фотографії в Vogue від 1930-х до 2000 років. І на перших фото навіть видно незафотошоплені вусики у моделей. І через 70 років – приклади, як Кейт Мосс "схуджували" на плівці, стирали лезом. Я хотіла відобразити реальність. Переконана, що кожна людина – вже вияв мистецтва. Тому хотілося Кейт залишити Кейт. Звичайно, варто враховувати розвиток технології – поки вона не дає змоги досягти 100% реалістичності. І були грандіозні сумніви, як відобразити стать. Я не взяла на себе місію відмальовувати гендер.