Никифор Дровняк — видатний український художник-примітивіст, самоук, який здобув світове визнання попри перипетії долі. Майже все життя він провів у маленькому містечку на Лемківщині, але у своїх творах зображав великі міста й технічний прогрес. Його історія щемлива і наснажлива водночас, а роботи наділені тонким відчуттям колориту, виразністю та ритмічністю.
Ранній період
Никифор (Епіфаній) Дровняк народився 21 травня 1895 року в курортному містечку Криниця (Лемківщина). Мати — німа лемкиня Євдокія Дровняк, а батько невідомий. Хлопчик погано чув, не міг чітко розмовляти, дефект мовного апарату передався спадково по материнській лінії. У школі йому було важко, а тому рано довелося покинути навчання. Усе, що він вмів, — це писати друкованими літерами, трохи читати й рахувати. Найбільше любив малювати, спочатку грифелем, потім робив замальовки на клаптиках паперу. Містяни іронічно називали хлопчика Никифор Матейко (маючи на увазі Яна Матейка, польського художника). Потім прийшла Перша світова війна, мати померла, а хлопець залишився зовсім самотнім. Через те що не вмів налагодити контакт з оточенням, його сприймали за дурника й часто глузували. Проте, щоб якось себе прогодувати Никифор пропонував свої малюнки в обмін на їжу та житло. У нього була єдина проблема — на чому малювати. Він знаходив викинутий картон, коробки з-під цигарок і брався за роботу. Таких акварельок намалював десятки тисяч, більшість із них, на жаль, знищено, бо на той момент люди ще не оцінили талант і велич митця.
Світова слава майстра наїву
Талан Никифора Дровняка відкрив світові український художник Роман Турин. Він же став першим колекціонером акварельних композицій Никифора. На початку 1930-х років він приїхав у місто Криниця. Саме тоді йому на очі потрапили роботи місцевого дивака. Живописець був у захваті від побаченого. Він відібрав понад дві сотні робіт Никифора й відправив їх у галерею Leon Marseille, що в Парижі. Там якраз експонувалися картини італійських, французьких й українських художників (листопад 1932 року), яку організував Український музей імені Тараса Шевченка. Тоді митець-самоук був визнаний одним із найцікавіших з-поміж майже сорока своїх колег. Перед Другою світовою війною Роман влаштував виставку Никифора також у Львові. Він писав багато статей про Дровняка і якоюсь мірою ця справа відсунула на другий план власне творчість самого Турина. Згодом Никифором Дровняком зацікавилися польський художник Єжи Вольф та його дружина. У 1938 році вони навіть видали нарис "Маляр наївного реалізму в Польщі. Никифор". Під час Операції Вісла 1947 року Никифорові довелося розділити долю всіх лемків Польщі. Чотири рази його висилали до Щецина, а він, долаючи пішки сотні кілометрів, повертався додому. В 1949 році відбулася персональна виставка творів Никифора у Варшаві, а 1959-го — у Парижі в галереї Діни Верні. Відтоді до художника-самоука із Криниці прийшла світова слава майстра наїву: в нього замовляли ікони та картини, найвідоміші європейські галереї стали купувати його роботи, шанувальники спеціально приїздили до Криниці, щоб отримати картину Никифора — буквально свіжу, з-під пензля.
Творча спадщина
Більшість картин Никифора — акварелі, в цій техніці виконано роботи, які вважаються найкращими в доробку митця. Згодом він також використовував гуаш і крейду, а в останні роки життя — олівець. Охоче малював міську архітектуру — залізничні станції, фабрики, величні будівлі та пейзажі. Дровняк ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на його картинах постають цілі міста, зображені з висоти пташиного лету. Мистецтвознавці припускають, що у світі налічується близько 30—50 тисяч робіт Никифора. "Майстер з Криниці", "Никифор з Криниці", "Никифор Криницький", "Ян Криницький", "Матейко з Криниці", "Лемко Никифор" — і це ще не весь перелік імен, під якими фігурував художник.