У фонді ІЗОЛЯЦІЯ до 3-го червня можна побачити фільм "Рідне місто", створений голландською дизайн-студією Metahaven. У Києві та Бейруті художники зняли радикальне кіно про існування людини в цифрову епоху. Про політику, ставлення до України і любов до фільмів Андрія Звягінцева, Даніель ван дер Вельден і Вінкі Крук розповіли Vogue.ua.
Metahaven – дует двох дизайнерів з Амстердама. Коло інтересів Даніеля ван дер Вельдена і Вінкі Крук ширше, ніж мистецтво чи дизайн: вони знімають гостре, радикальне кіно про сучасне суспільство, випускають книги. При цьому їх суто "дизайнерські" проекти завжди соціально відповідальні і політично активні: саме Metahaven свого часу робили айдентику для WikiLeaks, придумали дизайн для Ісландського інституту нових медіа, їх роботи можна знайти в нью-йоркському MoMA, амстердамському музеї Stedelijk і лондонському Музеї Вікторії і Альберта. З 2015 року художники знімають кіно, яке формально можна назвати "політичним": вони вивчають пропаганду і те, як вона впливає на людину; як людина вчиться жити в цифрову епоху, коли інформація оточує нас всюди і стає тотальною; як правда перетворюється в постправду, і як цензуровані ЗМІ формують нову картину світу.
Їх перший повноцінний фільм The Sprawl 2015 року вивчав, в тому числі, і ситуацію в сучасній Україні. З тих пір Даніель ван дер Вельден і Вінкі Крук – часті гості в Києві. Саме Київ, нарівні з Бейрутом, став місцем дії їх нового фільму "Рідне місто". Героїні фільму – дівчата Лера і Гіна: вони блукають по порожніх вулицях поміж покинутими спорудами, вуличними базарами, недобудовами, та намагаються зримиритись з суперечностями рідного міста і, незважаючи ні на що, полюбити його.
Розкажіть, коли Україна стала для вас цікавою темою для вивчення?
2015 року ми випустили документальний фільм The Sprawl – про альтернативні медіа і про те, як ЗМІ створюють нову картину світу через пропаганду. Ми говорили в ньому і про арабську весну, і про WikiLeaks, і, звичайно, про те, як працювали тоді медіа України та Росії. Ми знали про те, що відбувається в Україні з 2013 року. Хоча, чесно зізнатися, розібратися в ситуації, черпаючи інформацію в новинах, нам, іноземцям, було неможливо. В The Sprawl ви можете знайти "картинки" з різних українських ЗМІ – від скульптури кришталевого коня в захопленому палаці Віктора Януковича до пам'ятника Дарту Вейдеру, який з'явився в Одесі в рамках політичної кампанії "Інтернет-партії" України. 2016 року ми взяли інтерв'ю у дизайнера Юлії Єфимчук для нашого наступного фільму Information Skies і саме в розмові з Юлею з'явилася ідея фільму "Рідне місто". Тому приїзд до Києва – був неминучим для нас.
Чому Київ і Бейрут?
На початку 2017 роки ми провели кілька тижнів в Бейруті, зблизилися з Крістін Томме, куратором бієнале в Шарджі, і зрозуміли, що Бейрут – те саме місто. Але ми завжди знали, що "Рідне місто" – це історія про два міста, і Київ став логічним вибором.
Ви завжди цікавилися політикою?
Так, завжди. Але Hometown не є політичним фільмом в буквальному сенсі. Він не змушує глядача стикатися з конкретною політичною ситуацією. Фільм розповідає про те, що все більше і більше ми живемо в сферах, які створюються і управляються протиріччями. А це означає, що більшість речей, які нас оточують в інформаційному просторі, мають в собі стільки ж сенсу, як якась абсурдна загадка. Проте, ми як і раніше належимо цьому дивному світу, незважаючи на те, що ми розуміємо, що його важко змінити. Фільм радше поетичний, ніж політичний: ми намагалися знайти правильну мову, щоб досліджувати складні питання, але, при цьому, ми як його автори зовсім не сердимося на цей дивний світ.
Українська молодь має специфічні відносини з політикою: частина людей одержимі політикою, а інша частина повністю аполітична. Наскільки активна голландська молодь в цьому сенсі?
Те, що ми бачимо майже всюди, – це гіперфрагментація політичного контексту. Сьогодні складніше, ніж будь-коли, погоджуватися на "одну реальність". Кожна людина живе у своїй власній реальності. Країни поділяються на різні версії самих себе, які існують паралельно, і мають мало спільного один з одним. Що пов'язує нас всіх – це технології, і, особливо, нові цифрові медіа.
Як ви знайшли головних героїнь, я маю на увазі Леру і Гіну, для вашого фільму? У вас були особливі побажання щодо акторів?
Лера Лученко – це модель і актриса з Києва, з якою ми познайомилися завдяки продюсеру Тетяні Монаховій. Ми провели наші перші репетиції через Skype і залишилися дуже задоволеними. Гіна Аббуд – актриса і кінорежисер в Бейруті. Оскільки для фільму було потрібна не стільки акторська майстерність, скільки чесність, ми одразу вибрали Леру і Гіну, не розглядали інших варіантів.
У Києві та Бейруті у нас було два продюсери – Таня Монахова та Цзінан Чаї, які зібрали творчу команду і допомогли нам відчути ці міста. Знімальна група в Києві – оператори Ярема Малащук та Роман Хімей. Київську частину ми знімали в самій "Ізоляції", і біля старих залізничних шляхів неподалік від фонду.
Яке місто для вас "рідне"?
Рідне місто – місце складної приналежності. Місце, з якого ви захочете поїхати, але яке вам ніколи не вдасться покинути, бо ви переплітається з його суперечностями.
У ваших фільмах багато посилань на кіно (Тарковський, Сокуров) і літературу (Толстой). На ваш погляд, хто з сучасних режисерів найбільш критичний в розумінні реальності, в якій ми живемо?
На сценарій "Рідного міста" найбільше вплинули Олександр Введенський і Марина Цвєтаєва. Абсурд і суперечливість Введенського, лірика Цвєтаєвої дуже зачепили нас у свій час. Також, на нас вплинули режисери Андрій Тарковський, Сергій Параджанов і Олександр Сокуров. Якщо говорити про сучасне кіно, то є багато всього цікавого. Але в контексті саме критичного осмислення реальності ніхто не робить це так, як Андрій Звягінцев.