Російські окупанти перетворили центр Харкова на руїни. У місті знищено кожну четверту будівлю – це і житлові будинки мирних мешканців, і пам’ятки архітектури.
Про те, чи можна відновити зруйноване в Харкові, та як саме має проходити процес реставрації після нашої перемоги, ми розпитали Євгенію Губкіну, дослідницю архітектури, авторку книги "Soviet Modernism. Brutalism. Post-modernism. Buildings and Projects in Ukraine 1960–1990".
Харків вирізняється своєю модерною архітектурою. Це і міжвоєнний, і післявоєнний модернізм, крім того – якщо ми не говоритимемо тільки про радянську спадщину, хоча це основна тема моїх досліджень, – важливими є і зруйнування інших історичних періодів. Наприклад, якщо ми подивимося на знищення в Харкові, – це і період бароко, і період неокласицизму початку ХІХ століття і, звісно, історизм та неоготика, неостиль періоду кінця ХІХ століття, навіть ціла мережа обʼєктів академіка архітектури Олексія Бекетова (більшість з них зруйновано або пошкоджено). Це неймовірний удар не тільки по спадщині Харкова, а й спосіб глобального знищення культурної спадщини всієї країни, який можна визначити як геноцид.
Один із перших обʼєктів, у який поцілили, – корпус економічного факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Це будівля 20-х років XX століття, створена за проєктом архітектора Сергія Тимошенка. Він був міністром інфраструктури. У його доробку неймовірні праці з теорії архітектури українського модерну. Будівля вигоріла, і її цінність уже втрачено. Поновити її можливо, але втрачено автентичність – і це найбільше горе для пам’яткоохоронців.
Мені особисто найбільше болить за Будинок профспілок – Палац Праці. Це колишній прибутковий будинок акціонерного товариства "Росія", збудований у 1912–1914 роках. Чудовий приклад неокласичної архітектури Іполита Претро вже третьої хвилі, перед першою світовою війною. Будинок займав увесь квартал, мав три великі двори-курдонери. Він зазнав великих авіаударів, тепер реконструкція об’єкта дуже проблематична.
Звісно, це можна відновити, законсервувати. Зрозуміло, ми це робитимемо після перемоги, але шкода, яку заподіяно культурній спадщині харківської ідентичності, величезна. Ми можемо пригадати ті кейси, які бачив увесь світ у Другу світову війну: зруйновані Роттердам, Дрезден, Варшава. Те саме відбувається в Україні. І це вже не розмова про спадщину – це знищення життя людей.
Але якщо подивитися на спадщину навіть спальних мікрорайонів, вони теж мали цінність – це були цікаві приклади архітектури модернізму, приклади соціальних проєктів українських архітекторів, мастерпланів, які розроблялися з 60-х років. Нині майже зруйновано Салтівку – найбільший спальний район країни. В ньому живе понад 400 000 мешканців. Ми втрачаємо цілі шари. Це дуже небезпечна й жахлива ситуація.
Кадри руйнувань Майдану Свободи облетіли весь світ. Те, як було зруйновано обласну адміністрацію, бачили всі.
Невіддільною частиною архітектурного ансамблю цих місць є один з найвідоміших обʼєктів міжвоєнного модернізму, перлина світової спадщини конструктивізму – Держпром. Саме загроза його руйнування понад усе хвилює істориків архітектури з усього світу й, зокрема, обговорювалася на останньому конгресі ЮНЕСКО.
Після нашої перемоги ми маємо дуже обережно підходити до відновлення архітектури – це величезний процес наукової реставрації. Ми не можемо просто зруйнувати обʼєкти й зробити копії. Найкращі памʼяткоохоронці України та країн-союзників уже досліджують ці питання. Та треба пам’ятати, що сьогодні кожну четверту будівлю Харкова знищено. І крім відновлення памʼяток, треба буде думати про соціальне житло. Це так звана посткатастрофічна архітектура – і коли люди повернуться, їм треба десь жити.
Що робити з частково понівеченими об’єктами сталінської архітектури? Більшість таких об’єктів були лише декоровані під час сталінської реконструкції міста у 1948–53 роках, початково будівлі були конструктивістські. Колони вже впали самі собою, і, певно, саме час подумати про те, щоб повернути Майдану Свободи первозданний вигляд на період 1925–34 років. Щоб назавжди позбутися сталінського шару разом з десталінізацією "урбан-спейсу". Тут не йдеться про руйнування сталінської спадщини, якщо вона була так збудована. Є дуже багато цікавих будівель, які заслуговують на збереження, як і будівлі будь-якого іншого стилю. Але якщо, наприклад, Будинок Проєктів було збудовано за задумом Сергія Серафімова та Марії Зандберг у стилі модернізму, то було б доречно повернути будівлі колишній вигляд. І це також буде потужним меседжем як для українського суспільства, так і для світової спільноти. Повернення до спадку періоду нової економічної політики, періоду національного комунізму та українського відродження було б зараз дуже на часі.
Фото: Павло Дорогой