Катерина Рошук нині перебуває в Нью-Йорку і спеціально для vogue.ua вирушила на одну з головних виставок цього року — "Про час: мода і тривалість", яка відкрилася в Метрополітен-музеї.
Виставка "Про час: мода і тривалість" мала відкритися ще в травні 2020 року, але через пандемію це сталося тільки 29 жовтня. Коронавірусна криза сповільнила світ. Фактично поставила його на паузу. Ми всі стали по-іншому відчувати час, а тому тематика цієї експозиції, задуманої й анонсованої задовго до пандемії, звучить удвічі символічніше.
Виставка Інституту костюма вивчає 150 років моди. Як одяг створює асоціації, які поєднують минуле, сьогодення і майбутнє. Вивчає час крізь моду й моду крізь час. Для цього куратори використовують концепцію la durée (тривалість) французького філософа, лауреата Нобелівської премії з літератури 1927 р. Анрі Бергсона. Головний експонат — одяг чорного кольору. Чорний — найвимогливіший колір, з яким майже неможливо приховати вади й водночас він ніколи не втрачає актуальності. Вибір кольору автори виставки пояснюють бажанням підкреслити зміни в силуеті. У цьому залі натрапляємо на образи з абсолютно різних епох, які просто неможливо уявити разом — від траурної сукні середини XIX століття до легендарної маленької чорної сукні Chanel і вбрання, яке Раф Сімонс створював на посаді креативного директора Christian Dior.
Винятком стала біла сукня з кутюрної колекції Viktor & Rolf весна-літо 2020 року, яку створено з перероблених матеріалів. Вона закриває виставку й слугує символом майбутнього моди, де головне — це спільність, взаємодія і стійкість.
Ікона фемінізму, всесвітньо відома британська письменниця Вірджинія Вулф виступає в ролі "незримого оповідача" події. Організатори виставки надихалися її романом "Орландо" про юнака, що прожив 350 років і перетворився на жінку, а куратор експозиції Ендрю Болтон і зовсім називає її духовним опертям проєкту, адже звуковий супровід виставки — це уривки з роману, які зачитують Ніколь Кідман, Джуліанна Мур і Меріл Стріп.
The Met описує подію так: "Хронологія розгортається у двох суміжних галереях. Їх оформили як величезні циферблати й організували за принципом 60 хвилин моди". Кожна „хвилина" представлена парою предметів одягу. Щоб проілюструвати концепцію тривалості Бергсона — минуле тут дуже близько співіснує із сьогоденням. Кожна пара предметів одягу пов’язана формою, мотивом, матеріалом, візерунком, технікою або декором. Наприклад, сукня Paco Rabanne 1968 року тут сусідить з не менш футуристичним образом Noir Kei Ninomiya 2012 року, акуратна сукня Jil Sander авторства Рафа Сімонса розміщується поруч із творінням королеви драпірування Мадлен Віонне з 1920-х, а пишне вбрання авторства Чарльза Джеймса несподівано стало в пару зі зразком сучасності й технологічності — сукнею Iris van Herpen із плівки. Показово, що кожен такий дует не просто демонструє зв’язок часів і епох, а змушує про кожен з них дізнаватися й читати більше.