Фільм тижня: "Абатство Даунтон"
Чужі тут не ходять – під цим девізом творці знаменитого серіалу вирішили перенести своє дітище на великий екран. "Абатство Даунтон" в українському прокаті з 28 листопада.
Головна зірка "Абатства Даунтон", Меггі Сміт жартувала, що коли шоу закінчилося, її героїні, вдові графині Грентем, якраз виповнилося 110 років. Тим самим акторка натякнула – історія затягнулася. Але якщо більшість авторів "Абатства" були з нею згодні, то глядачі думали інакше. У фанати серіалу записалися як представники шоу-бізнесу, так і політики. Наприклад, конгресмен Аарон Шок навіть свій офіс обладнав у стилі Даунтон. І, боже бережи королеву Єлизавету, вона теж є прихильницею серіалу. Акторка Сальма Гаєк публічно заявила, що готова на все заради ролі в Downton Abbey. Не відставав від неї і Пафф Дедді.
У екранну версію вдалося потрапити Імелді Стонтон. І то не просто так: її чоловік Джим Картер всьому світові відомий як дворецький містер Карсон. Акторка порівнює світ "Абатства" з коробкою цукерок. Слід сказати, що фільм порівняно з серіалом і справді надто солодкий на смак. Стонтон мала виступити спаринг-партнером Меггі Сміт – і тим самим додати трохи перцю всій історії.
Насправді, адаптувати такий серіал як "Абатство Даунтон" під фільм значно складніше, ніж може здатися на перший погляд. Downton Abbey – це мікрокосм, як "Гаррі Поттер" чи "Джон Вік", зі своїми правилами і своїм особливим ритмом існування. І ритм, неспішний і розмірений, став головною фішкою серіалу. Перед нами супергерої, суперсила яких – бездоганні манери і тонка іронія. Їм не потрібен меч-кладенець, натомість у них є словесні шпильки. А ще краще герої володіють умінням тримати язик за зубами. Але, потрапивши на екран, жителі абатства вирішили, що для пауз у них немає часу. Тому кожен персонаж поспішає заявити про себе, нехай навіть чисто символічно.
Події зовнішнього світу, в якому існують грішники на зразок нас, завжди неголосно відлунювали в Даунтоні. Загибель "Титаніка", війна, боротьба за права жінок і геїв – все це, звісно, впливало на жителів абатства. Але іноді здається, що, як в "Андеграунді" Кустуріци, час тут штучно зупинився. І Даунтон – казковий всесвіт, наповнений своїми лісовиками, русалками і безсмертним Чахликом, яким за сумісництвом стала Вайолет Кроулі.
Ескапізм і навіть пуризм "Абатства Даунтон" існує за формулою, озвученою в картині "Леопард" Лукіно Вісконті: "Якщо ми хочемо, щоб все залишилося по-старому, слід все змінити". У фільмі значно більше паралелей з сьогоденням, ніж це було в серіалі. Так, коли містер Мозлі намагається застигнути в низькому реверансі, – це пародія на всім відомий незграбний реверанс прем'єр-міністра Терези Мей.
Підперезані бажанням ще раз зануритися в англофільську ностальгію, автори "Абатства Даунтон" не могли комусь з улюблених персонажів дати негативну характеристику. Але щоб історія не здавалась великодньою, потрібен якийсь конфлікт. Його причиною послугувало додання у світ "Абатства" чужорідного елементу. Відомо, що королівське подружжя мало звичку гостювати в заміських маєтках. 1912 року король Георг V з дружиною відвідали резиденцію Вентворт Вудгаус і навіть станцювали на балу – це і стало основною зав'язкою фільму. Тільки дію перенесли в 1927 рік у маєток Даунтон.
Природно, в реальному житті монархи не тягнули за собою цілий штат прислуги, а обмежувались кількома лакеями, шофером, фрейліною і особистою охороною. Але тоді сили були б нерівними – кому протистоятиме збірна абатства? Тому в картині ми бачимо армію агресивної і безпардонної королівської свити, в боротьбі з якою всі методи хороші. Починається фільм, як і серіал – у Даунтон надходить поштова звістка. Тільки якщо в телевізійній версії вона була трагічною (загибель "Титаніка"), то в екранній ми дізнаємося про прибуття гостей. Трансформації відбуваються і з героями. Наприклад, лакей, а згодом дворецький, Томас Барроу весь перший сезон виступав головним лиходієм серіалу. Якщо взяти до уваги, що він гей, то це входило в русло древніх кінотрадицій, коли гомосексуальність додавала персонажам похмурості. Згадати хоча б служницю місіс Денверс з гічкоківської "Ребекки". Але в картині Барроу – цілком позитивний персонаж, чиї права на любов обмежені.
Художниця костюмів Анна Роббінс повідомила, що 1927 року подоли були надзвичайно короткими, але прибуття королівських осіб не дало змоги героїням особливо виставляти свої коліна. Можливо, присутність монархів вплинула на те, що всі персонажі вирішили не демонструвати своїх вад. Ніхто тут не виносить трупи коханців зі спалень молодих дівчат, не шкодить конкурентам і не інтригує проти ближнього свого. А, якщо і робить щось таке, то лише щодо чужинців. Але вся ця прекраснодушність виправдана змогою побачити улюблений серіал на великому екрані, а потім повернутися додому і почати переглядати всю історію "Абатства Даунтон" заново.
Текст: Анастасія Ваніна
