VOGUE UA CONFERENCE
search Created with Sketch.

Спецпроект Vogue.ua та PinchukArtCentre: все про художницю Марину Скугарєву

22 серпня 2017

У PinchukArtCentre запустили дослідницьку платформу, мета якої - створення живого архіву українського мистецтва від початку 1980-х до нашого часу. Команда платформи відвідує майстерні художників: вивчає їхні біографії, а результати дослідження вже зараз можна побачити у бібліотеці PinchukArtCentre. У рамках проекту Vogue.ua та арт-центр публікують статті про найцікавіших українських художників. Героями проекту вже стали Олександр ГнилицькийМаксим МамсиковІлля ІсуповОлег Тістол. Наступна героїня - художниця Марина Скугарєва.

ТекстКатерина Яковленко

З творчістю Марини Скугарєвої в 2012 році мене познайомила Олена Червоник, куратор в донецькій «Ізоляції». Роботи з серії Скугарєвої «Сузір'я Міхаеліса, або Добрі домогосподарки» були показані на вистаці «Гендер в Ізоляції». Це була невелика колекція графіки, прихована під товстим шаром скла вітрини — намальовані тушшю, кольоровими олівцями й чорнилом на роздруківках інтернет-чатів оголені постаті жінок в оточенні побутових предметів. Я пам'ятаю, що тоді для себе відзначила: роботи Скугарєвої дуже феміністичні. Особисті інтимні сюжети й образи надають її роботам гострого соціального й культурного відтінку. Сама ж художниця стверджує, що ніколи взагалі не думала про фемінізм, просто малювала своє оточення, друзів і подруг.

серия "Созвездие Михаэлиса или Хорошие домохозяйки", 1997-2010, графика,
"День", 2000
Марина Скугарева, конец 1980-х, портрет, фотография для каталога "Вспышка/Спалах"

Робота, з якої вона взяла участь у своїй першій виставці «Київ-Таллінн» в Київському політехнічному інституті, гобелен «Портрет Анатоля Степаненка» (1987), був витканий Скугарєвою вручну за ескізом художника Олега Тістола. Марина вчилася в Києві в знаменитій Державній художній школі, потім - у Дагестані, де освоїла техніки ручного килимарства; пізніше вивчала художній текстиль у Львові. Ручна робота глибоко «вшита» в її творчість. Попри те, що після «Портрета Анатоля Степаненка» художниця більше ніколи не ткала гобеленів, майже кожна її подальша живописна робота періоду 1987-2000 років була «відзначена» вишивкою - птахами, квітами, орнаментом, як авторською печаткою.

 Одна з перших живописних робіт Марини Скугаревої. Була зроблена у Фурманному провулку в Москві, 1989 р.
Портрет Олега Тістола був зроблений у майстерні Валентина Реунова, батька Вінні Реунова, в Києві на початку 1990-х. Це один з небагатьох портретів чоловіка художниці.

Крім образів птахів і квітів, на своїх картинах вона вишивала портрети своїх друзів-художників і, зокрема, чоловіка, художника Олега Тістола. Тістол і Скугарєва познайомилися ще в Києві, коли були студентами художньої школи, через багато років вони знову зустрілися у Львові, вже під час навчання в інституті. В кінці 1980-х Скугарєва і Тістол одружилися. Практично відразу після закінчення інституту Марина стає учасницею бурхливого мистецького процесу кінця 1980-х років, в якому вже перебував Олег, і сама починає писати картини. Ідеї ​​Тістола вже тоді можна було помітити в творчості художниці.

 Олег Тістол та Марина Скугарєва в Швейцарії, 1992
Сімейний портрет, середина 2000-х

Новий цикл розвитку теми вишивки в творчості Марини припав на 1996 рік. Проект «Мені добре» був реалізований за підтримки Центру сучасного мистецтва Сороса в Києві (куратором була знаменита зараз Марта Кузьма). В експозиції був живопис - «Севастопольський вальс», «Guantanamera», «Папуга», «Фрагмент», «Mulhouse», а також чотири білі подушки з вишитими на них портретами близьких людей і друзів (художників Олега Тістола, Костянтина Реунова, Ольги Свиблової, Миколи Маценка); п'ята подушка - з портретом самої художниці - лежала на металевому ліжку. Портрети на подушках улюблених людей - це, можливо, бажання їх наблизити, обійняти разом з подушкою, як плюшевих ведмедів. Або бажання назавжди зберегти образ людини, старанно і докладно вишиваючи його портрет на полотні. Це додає роботам Скугарєвої схожість з наївними домашніми іконами, які вишивають не для храму, а «для себе».

Марина Скугарева выступила моделью у друга семьи, художника Мыколы Маценко. Работа из фотосерии "Чурек и Сакля".

У 1929-1930-х роках художник Анатоль Петрицький створив серію портретів своїх друзів, тодішньої київської інтелігенції. Ці живописні та графічні роботи сьогодні не тільки частина культурного процесу, а й історичний матеріал. Скугарєва, слідом за Петрицьким, вишивала портрети своїх сучасників вже нового часу, своїх друзів, художників, чия творчість починала розвиватися на зламі епох - з кінця 1970-х - початку 1990-х років і продовжує розвиватися донині.

За словами Скугарєвої, з початку 2014 року живописом і вишивкою вона майже не займається. Мова, яку вона завжди використовувала в своїй практиці, була простою і зрозумілою кожному, а її метафори апелювали до чуттєвого. Події зими 2014 року, анексія Криму, війна на Донбасі сприймаються художницею як особисте нещастя. За ці роки вона зробила лише кілька невеликих робіт - «12 липня» (2014 року), «16 липня» (2014 року) «Люпин» (2015), «Букет» (2015), «Соняшник» (2016), «Безсмерткі» ( 2017), «Майорці» (2017). Все це рефлексія на воєнні хроніки.

Читайте також:

Спутники искусства: интервью с куратором Алисой Ложкиной

Найвпливовіші жінки у світі мистецтва

Ще в розділі Арт

Популярне