VOGUE UA CONFERENCE
search Created with Sketch.

Блог Ірени Карпи: де в Парижі зустріти Катрін Деньов

04 серпня 2017

На Vogue.ua продовжується місяць мистецтва, а письменниця Ірена Карпа у своєму блозі розповідає про те, в які галереї, кінотеатри та театри ходити у Парижі, щоб зустріти Луї Гареля та Катрін Деньов.

Я ніколи не полювала за зірками світового кінематографу, але Париж – це таке місце, що саме вам підсовує різноманітних селебріті у найменш несподіваних місцях. Наприклад, у тому ж квітковому магазинчику Monceu Fleurs, де ми часто замовляємо пишно-урочисті віники, Катрін Деньов купує невеличкі білі і рожеві піони.

Тут купують квіти Ірена Карпа та Катрін Деньов

Співак Бенжамен Бйоле нещодавно сидів просто собі за першим столиком над дорогою в Les Editeurs на Одеоні. Не у віп-кімнаті сидів, а просто за столиком для тих, хто не їсть, а п’є. І ні окулярів на ньому не було сонячних, ні пафосного вигляду. Та й народ не надто приставав, і тільки юна, вдвічі молодша за зіркуна супутниця, натякала на його селебрітість (ні, це не донька, я уточнила у місцевих знавців). У культовому Le Fumoir, куди мене вперше запросила знавець паризького серця Оля Котрусь, часто зависає французька кіношна еліта. Всіми нами улюблений Беґбеде любить їсти у Comptoir General на тому ж метро Odéon, та й взагалі спокійно ходить пішки вулицями 6-го і 5-го районів.

Місце, де обідає Фредерік Беґбеде

Зірок величини Тільди Свінтон чи Бйорк можна було зустріти на тематичних вечірках у Salo чи Silencio, останній клуб хороший ще й тим, що в ньому можна подивитися допрем’єрний кінопоказ, тісно поспілкуватися з іменитим режисером чи письменником на майстер-класі чи просто послухати музичку, викопану кураторами на особистих сторінках музикантів, а не скопі-пейщену з рубрики “тренди місяця”.

Концерт Бйорк у клубі Salo

Знайома прошарена студентка видала мені прямо список паризьких закладів та їх постійних відвідувачів.

Зливаю, тільки ц-с-с-с:

Le baron (Беґбеде, Софія Кополла)

Le Pershing hall (Маріон Котіяр)

Hotel Costes (Джуд Лоу...) 

Café charlot (Леа Сейду, Лейла Бехті) 

Paris-Hanoi (П'єр Ніне)

Adéquat (Венсан Кассель)

Ну це все таке. Може статися випадок, може не статися. Але щоб не розчаровуватися в очікуваннях, беріть приклад із рядових французів: можна ж просто сидіти на терасі і роздивлятися перехожих. Не в телефон дивитися, і не безкінечно тріщати з подругами, а з тими ж подругами дивитися на світ, що рухається поряд. Це кумедно виглядає: зустрілися троє людей, сидять, мовчки пють і дивляться на інших. (Я навіть фоткаю деколи таких спостерігачів). Але це, принаймні, врізноманітнює наші посиденьки а-ля “зустрінемося втрьох, посидимо кожна у своєму інстаграмі”. Одним словом, серед посполитих людей на паризьких вулицях у вас є шанс побачити персонажів куди цікавіших за будь-яких селебріті. Ну чи просто ходити вулицями, слухати випадкові діалоги, дивитися на архітектурні деталі, заглядати на балкони і стояти в черзі в кондитерську, висунувши носа з ґуґл-меп чи путівника “Паріж за 3 дня” – це теж гарний спосіб побачити місто по-справжньому.

Фото - @qarpa

Втім, для очистки совісті я завжди (принаймні, раніше, бо тепер забила і роблю, як в попередньому абзаці), вибирала собі 1-2 маст сі типу музею, театру чи знакового парку. Це – богоугодно, і не мучишся потім, що всі гроші спустила на шмотки, пропила шампанським і проїла устрицями. І мамі є що розказати, і собі не зайве.

Приміром, якщо ви мисливець за якісним контемпорарі, і в цей приїзд немає особливо часу шукати маленькі альтернативні галереї, завжди є два простори, з якими точно не прогадаєте: Centre  Pompidou і Palais de Tokyo. В Помпіду зараз прекрасна тимчасова виставка Девіда Гокні - гея, британця, відтак каліфорнійця і просто генія. В Токіо дуже круті Dioramas – з них виходиш з перевернутим світом. Поряд із Пале де Токіо – прекрасний Musée Moderne, де дискретно живуть всі ваші “постійні” улюбленці типу Модільяні й Делоне, а зараз тимчасово експонуються Дерен із Балтусом і Джакометті (маст!). Дуже раджу смішну їдальню між двома музеями – велика тераса з виглядом на Ейфелеву вежу, притомна їжа, богемна тусовка за сусідніми столиками. Під час тижнів моди тут стає взагалі весело – на покази приходять такі персонажі, що хоч кожного сиди малюй. Ну і, хоч це й Париж, тут деколи і натхненним оглядачам сайту ragu.li було б чим поживитися.

Девід Гокні у центрі Помпіду

Ніколи ще не розчаровував ні Jeu de Pomme (в саду Тюїльрі), ні Maison de la Photographie (в Маре). Тільки дивіться точно дні й години роботи, щоб не поцілувати закриті двері (я, роззява, часто так роблю…)

Для тих, хто любить театр, раджу, звичайно, пробувати купити квитки у культові Odéon, Théâtre de l’Europe, Comedie Française. Тут, крім того, щоби проникнутись атмосферою, можна і красунчика Ґареля побачити наживо, і кумедного Ґійома Ґальєна. Закохані в Софі Каттані можуть побачити її гру в Théâtre Cité Vernon.

Луї Гарель та Ізабель Юпер у виставі театру Odéon

Хочете відчути себе істиним парижанином (особливо студентом-прогульщиком чи щасливим пенсіонером) – обов’язково сходіть у кіно в обід. Це така правильна радість безробітнього, що може собі дозволити не стояти в чергах на блокбастер після роботи. Ви, правда, не місцевий безробітній, і за вхід в кіно доведеться заплатити, але воно того варте. Особливо, якщо виберете яку-небудь чорно-білу ретроспективу Ґодара чи відреставрований кольоровий фільм “Осляча Шкіра” з молодою Катрін Деньов.

Катрін Деньов у фільмі “Осляча Шкіра”

Тут уже дивіться по району, в якому ви в даний момент: в 5-му районі перевірте кінотеатр Champo чи Filmotheque du Cartier Latin, у 18-му – Cinéma des cineastes  чи старомодний Luxor (обов’язково зазирніть на терасу в нього на даху, а якщо ви там опинилися в неділю, велетенський бранч раджу з’їсти у брасерії Barbes прямісінько навпроти). Біля того ж центру Помпіду любителі фестивального кіно знайдуть щось для себе в невеликому MK2 Beaubourg. А в районі мого Сан Пласіду – кінотеатри Lucernaire чи Arlequin.

Кінотеатр Luxor

Париж і кіно – це окрема лав сторі. Тут можна дивитися фільми цілодобово (як хороші, так і погані, це нормально), і точно бути впевненим, що більшість цих фільмів ви поза рамками фестивалів так просто б не побачили. Чую слушне зауваження від тих, у кого французька мова наразі не оперативна: не страшно. Іноземні фільми завжди можна знайти в оригіналі (VO), а старі французькі, чорт забирай, варто дивитися вже заради картинки, звуків і атмосфери. Коли ви один з небагатьох відвідувачів старої кінозали з затертими оксамитовими сидіннями, перед вами в першому ряду мирно посопують паризькі дідусь із бабусею, а у вас у сумці ще й секретна демі-бутей хорошого вина – ваш день після виходу з кіно буде точно особливим. (Випробувано на нефранкомовних подружках з Тернополя і Мюнхена, знаю, що кажу).

Ех, я би писала вам ще і ще, але ж блог не безрозмірний, хоч і віртуальний. Тому про заховані концертні зали, маленькі альтернативні галереї, клуби з кльовою музикою, закриті кабаре та парочку крутих музеїв розкажу обов’язково у наступній серії.

искусство · музей ·

Ще в розділі Арт

Популярне